Технологічні парки в Україні
Актуальність обраної теми для написання даної роботи вбачається передусім у плановому розвитку нашої держави, що в тому числі передбачає і інноваційні роботи у різних галузях. Інноваційний шлях розвитку в епоху переходу від постіндустріальної економіки до економіки знань, у якій найповніше реалізуються новітні досягнення науки і високі технології, є єдино можливим варіантом, що забезпечує подальший розвиток суспільства в цілому.
Багаторічна практика розвитку економіки в провідних країнах показала, що лише самі ринкові механізми не здатні забезпечити необхідний ефект. Тому без активної регулятивної політики держави не може бути ефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки. У світі немає жодної країни з високорозвиненою економікою, де держава відсторонилася б від регулювання й стимулювання ключових соціально-економічних, у т.ч. інноваційних, процесів.
В Україні кожен уряд і президент проголошують впровадження інновацій як одну із найважливіших стратегічних складових державної ідеології соціально-економічного розвитку країни та основ забезпечення її національної безпеки, що закріплено в законодавчому порядку. Не виключенням стали і останні передвиборчі перегони-2010.
Науково-технічна громадськість із глибоким задоволенням сприйняла інноваційну спрямованість програми нового українського уряду «Український прорив: для людей, а не політиків», серед завдань якої – необхідність розвитку інноваційних структур: технопарків та інших форм об'єднання зусиль науки та виробництва.
Однак державна політика, тобто реальні дії влади, часто прямо протилежна проголошеній ідеології. Реалізація режиму інноваційної діяльності, що передбачена Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків», постійно блокується. В 2005 році за ініціативою Мінфіну із закону було виключено основні економічні засади спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків, а також було ліквідовано вільні економічні зони. Пізніший його варіант, що було прийнято в 2006 році, зі значними урізаннями режиму інноваційної діяльності виконується частково. Так і не були задіяні економічні положення Закону України «Про інноваційну діяльність», що має, на відміну від технопарківського закону, демократичніший характер і призначений, в першу чергу, для активізації інноваційної діяльності малих і середніх підприємств.
У результаті такої політики держави за час незалежності України:
• у 3,3 рази знизилася чисельність працівників в інноваційній сфері (у США й Західній Європі зросла в 2 рази, у Південно-Східній Азії – в 4 рази);
• у 3,5 рази знизилася кількість дослідників в галузі технічних наук. У той же час їхня чисельність у політичних науках збільшилася в 5,6 разу, у юридичних – в 3,5;
• у 14,3 рази зменшилося освоєння нових видів техніки;
• у 5 раз упала (з 56% до 11,2%) частка інноваційно-активних промислових підприємств (у Росії їхня частка становить 10%, у Польщі – 16%, у ЄС – у середньому 60%);
• приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій в Україні становить 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60 ÷ 90%.
У цілому Україна посідає у всесвітньому рейтингу інновацій 52-е місце, а у рейтингу конкурентоспроможності – 79-е місце після Кенії та Ботсвани, що зовсім не відповідає її реальному науковому потенціалу. Недаремно наші зарубіжні колеги, характеризуючи інноваційну діяльність в Україні, запровадили термін «інноцид». Про наявність системних недоліків і потенційних погроз, які склалися у сфері інноваційної діяльності, свідчать висновки парламентських слухань «Національна інноваційна система України – проблеми формування і реалізації» (20.06.07) про те, що «негативні явища в інноваційній сфері набувають незворотного характеру і є загрозою технологічній та економічній безпеці України, що вимагає вживання невідкладних заходів як з боку вищого керівництва країни, так і органів виконавчої влади на всіх рівнях». До аналогічних висновків прийшли парламентські слухання в 2008 та 2009 роках.
Проте в подальші роки такі заходи не були прийняті, що стало однією з причин, які посилили вплив в Україні нинішньої світової фінансової кризи.
На загальному фоні інноваційних негараздів особливо катастрофічною є ситуація в технопарках – на сьогодні єдиній інноваційній структурі, що реально працює в Україні. У десятирічній їхній історії чітко простежуються два періоди (табл. 1): період інтенсивного зростання всіх без винятку показників (2000–2004) і період стрімкого їхнього падіння (2005–2009).
Табл. 1. Динаміка техніко-економічних показників діяльності технопарків
Показник |
період |
зміна |
період |
зміна |
||
2000–2001 |
2004 |
2005 |
2009 |
|||
Реалізація продукції за проектами технопарків, млн. грн. |
177 |
1787 |
Зростання в 10,2 рази |
2273 |
1900 |
Падіння в 1,2 рази |
Реалізація ІП в рамках спецрежиму, млн. грн. |
177 |
1787 |
Зростання в 10,2 рази |
1600 |
319 |
Падіння в 5,02 рази |
Постачання на експорт, млн. грн. |
74 |
294 |
Зростання в 4 рази |
367 |
46 |
Падіння в 8 разів |
Частка ТП в ІП, % |
0,5 |
9,5 |
Зростання в 19 разів |
8,1 |
0,9 |
Падіння в 9 разів |
Створено нових робочих місць |
314 |
828 |
Зростання в 2,6 рази |
399 |
190 |
Падіння в 2,1 рази |
Перераховано до бюджету, млн. грн. |
7 |
116 |
Зростання в 16,6 рази |
149 |
19 |
Падіння в 7,8 рази |
Обсяг держпідтримки ТП, млн. грн. |
25 |
173 |
Зростання в 6,9 рази |
34 |
9 |
Падіння в 3,8 рази |
Актуальність проблеми технологічних парків в Україні також вбачається у високому розумовому та трудовому потенціалі української нації і у не підтримці технологічних проектів з боку держави. Ця проблема актуальна протягом усього існування нашої незалежної Батьківщини і залишатиметься актуальною до того моменту, доки керманичі нашої держави не зрозуміють, що вклад у інноваційні технології такий самий важливий і прибутковий, які вклад у металургію, вугілля, спорт.
Технологічні парки в Україні
- Роль технологічних парків в Україні
- Діяльність технологічних парків в Україні
- Українська модель технологічних парків та її особливості
- Українські технологічні парки
- Результати діяльності українських технологічних парків