Інструменти управління проектними ризиками
Крім прямих гарантій, порядок надання та форми яких регламентуються законодавством, розрізняють непрямі, які не відображають у балансі гаранта. Типовий приклад непрямої гарантії — зобов'язання купувати товар у певних обсягах за певною ціною чи постачати сировину за фіксованими цінами. Юридичною формою такого зобов'язання є не гарантійний лист або договір гарантії, а контракт на придбання чи постачання товару.
Різновидом непрямих гарантій є домислювальні. Вони взагалі не мають чіткої юридичної форми, і гаранту потрібно відбивати їх у фінансовій звітності. Домислювальними гарантіями є протоколи про наміри.
Різновидами непрямих гарантій є зобов'язання фінансово-кредитних установ: аваль, резервний та товарний (комерційний) акредитиви.
Аваль — це вексельне поручництво, напис на векселі, що юридично перетворює аваліста на боржника. Після настання строку платежу векселедавець і аваліст спільно відповідають за зобов'язанням, що міститься у векселі. Авалістом, як правило, є банк, де розміщується рахунок векселедавця. Аваль оформлюють зазвичай написом аваліста на векселі, іноді — видачею окремого документа. Застосовують аваль тоді, коли векселетримач не впевнений у платоспроможності векселедавця.
Резервний (гарантійний, зустрічний) акредитив — це засіб забезпечення кредиту. Він полягає в тому, що банк, де розміщується рахунок позичальника, як забезпечення кредиту відкриває акредитив на користь іншого банку, що надає цій компанії резервний кредит.
Комерційний (товарний) акредитив — це зобов'язання банку виплатити певному одержувачу з доручення за рахунок клієнта обумовлену суму в певній валюті за умови надання бенефіціаром (експортером, підрядчиком) необхідних документів. По суті це засіб страхування від ризику неплатежу з боку імпортера (замовника). Найнадійнішим інструментом акредитивних розрахунків для бенефіціара є безвідкличний підтверджений акредитив — безвідкличне зобов'язання платежу з боку банку у формі документального підтвердження банку здійснити платіж у будь-якому випадку в разі пред'явлення необхідних документів. Отже, акредитив — це вид непрямої гарантії платежу, який часто застосовують у відносинах між продавцями й покупцями, замовниками та підрядчиками.
Звичайні банківські гарантії, як правило, не регламентуються міжнародними правовими нормами; їх застосування регулюється національним законодавством країни-гаранта. Застосування вексельних авалів, резервних акредитивів, комерційних акредитивів та інших непрямих гарантій полегшується наявністю міжнародних правових норм і порядків. У 1994 р. Міжнародна торговельна палата розробила уніфіковані правила та порядок для документальних акредитивів, що містять основні міжнародні вимоги до акредитивів і правила вексельного обігу.
Існують також інструменти розподілу й перерозподілу ризиків між учасниками проектної діяльності, призначені для забезпечення виконання зобов'язань сторін. Це застави, задатки, утримання майна боржника і неустойки. Зазначимо, що перелічені засоби лише з певними обмеженнями можна зарахувати до інструментів розподілу та перерозподілу проектних ризиків.
За забезпеченим заставою зобов'язанням кредитор (заставоутримувач) має право в разі невиконання боржником свого зобов'язання одержувати задоволення з вартості закладеного майна.
Утримання кредитором майна боржника і задаток можна застосовувати як засоби повного чи часткового відшкодування збитків учаснику проектної діяльності в разі реалізації ризику за рахунок засобів іншого учасника.
Зазначені засоби виконують компенсаційну функцію. Ця функція вторинна, тому що розмір утримуваного майна у вартісному вираженні, а також розмір задатку не залежать від розміру можливого збитку від реалізації ризику. Основна функція цих засобів — примусити боржника виконувати свої договірні зобов'язання, пов'язані з реалізацією проекту. Особливо це стосується такого засобу, як неустойка.
Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань (зокрема, у разі прострочення виконання). За вимогою про сплату неустойки кредитор не зобов'язаний доводити, що йому заподіяно збитки.
Інструменти розподілу та перерозподілу ризиків тією чи іншою мірою виконують превентивно-профілактичні функції. Ці інструменти сконструйовані так, що невиконання учасником проекту своїх зобов'язань спричинює збитки не тільки інших учасників, а й насамперед цього учасника проекту.
Якщо перевагу надають методу поглинання ризику, а оцінений ризик у розрахунку на одного учасника непомірний, застосовують такий інструмент, як розширення кола учасників до такої їх кількості, поки рівень ризику в розрахунку на одного учасника знизиться до прийнятного. Найчастіше до такого засобу вдаються банки, що фінансують проект. З метою зниження кредитного ризику банк — оператор фінансування формує банківський консорціум. Інструментом поглинання ризику є також резервні фонди, які створює один, кілька чи всі учасники проекту (загальний резервний фонд проекту).
