Характеристика факторів, що визначають ціннісні характеристики торговельного підприємства

У практиці діяльності сучасних господарюючих організацій найбільшого поширення набули ознаки консервативного та достатньо обмеженого підходу, коли кінцевою метою їх функціонування стає максимальна орієнтованість на максимізацію кінцевого результату через мінімізацію соціальних функцій. Так, відповідно до ст. 42 та 62 Господарського кодексу України підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, створеним іншими суб'єктами з метою задоволення суспільних та особистих потреб, досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку [17]. Українське законодавство суттєво звужує спектр результатів, що мають бути відтвореними підприємницькими одиницями. Отримання прибутку стає квінтесенцією існування організації. Саме це стає бар'єром і потужним гальмом, що не дозволяє організаціям формувати свої параметри діяльності, комплексно забезпечуючи досягнення запланованих результатів. Організаційно-управлінські координати функціонування підприємств, які були запроваджені Господарським та Цивільним кодексами, дозволяють у певних межах централізації-децентралізації владних повноважень адаптувати розвиток кожного господарюючого суб'єкта до вимог ринку. При цьому йому слід зважати і на обмеження того правового простору, у якому він прогнозує власний розвиток. Адже суб'єкту господарювання (ст. 11.5 Господарського кодексу України), який не враховує суспільних інтересів, відображених у програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги. Це обумовлено спрямованістю на суспільно-прийнятну інтегрованість трудових і соціальних факторів виробництва з формами реалізації економічної політики держави (включаючи її інноваційну стратегію), створення, функціонування та розвитку підприємств, розподілу владних повноважень, регулювання відносин власності, особливо інтелектуальної, без чого позитивні зрушення у будь-яких сферах стають малоймовірними. Розвиток усіх підприємств має реальні перспективи тільки у тому випадку, коли його пріоритети будуть збігатися із суспільними уявленнями про інтереси держави загалом, тобто із тією стратегією, яка визнається даною державою. Тому цільовим орієнтиром розвитку організації має бути не тільки покращання економічних показників, а нарощування інших організаційно-економічних переваг, які дозволять організації вижити та розвиватися [42].

Таким чином після дослідження концептуальних засад побудови моделей менеджменту спробуємо проаналізувати існуючи методологічні підходи до оцінювання ефективності моделі менеджменту.