Сучасний стан системи стандартів з якості

Суб’єкти господарювання продовжують використовувати близько 16 тис. ГОСТів і до 30 тис. галузевих нормативних документів (НД) колишнього СРСР, затверджених до 1992 року. Ці НД значною мірою містять технічні характеристики, які не відповідають сучасному науково-технічному рівню. Недостатньо оновлює фонд стандартів колишнього СРСР Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації (МДР): 100–250 документів щорічно. З них лише 20–50 ГОСТів гармонізовано з міжнародними чи європейськими нормами. За збереження таких темпів для заміни НД колишнього СРСР сучасними стандартами знадобляться десятки років [11].

В Україні напрямки робіт, завдання та показники розвитку стандартизації на середньострокову перспективу визначає Програма [3]. Відповідно до неї передбачено заходи щодо розвитку національної системи стандартизації з метою підвищення конкурентоспроможності та якості продукції, інноваційного розвитку виробництва на основі нормативно-правових актів України, вимог СОТ, інтеграції до ЄС та врахування національних інтересів. Ці заходи також дадуть можливість досягти кращої узгодженості функцій, повноважень та діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері стандартизації, а також підвищити її ефективність [2, 3, 5].

Значну проблему створює наявність нормативної бази з великою кількістю застарілих НД, що не відповідає потребам національного та глобального ринків, гальмує підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції, вступає у пряме протиріччя з принципами державної політики у сфері стандартизації [2, 5].

Важливим є принцип спадкоємності робіт із стандартизації, базований на системності робіт.

Стандартизація як наука має значні методологічні напрацювання, що дозволяють реалізувати поставлені практичні завдання. Не можна відкидати попередні здобутки в галузі стандартизації. Принципи, форми та методи стандартизації повинні бути адекватними змінам, що відбуваються, і відповідати міжнародній та європейській практиці.

Міжнародну систему добровільної стандартизації очолюють три загальновизнані організації: Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС) та Міжнародний союз телекомунікацій (ІТU), зокрема, сектор стандартизації у сфері телекомунікацій – ІТU-Т. ISO є найбільшим світовим розробником міжнародних стандартів. На початок 2010 року до її складу входить 160 країн. ISO, IEC та ITU заклали підвалини стратегічного партнерства із СОТ для поширення вільної та чесної світової системи торгівлі. Політичні угоди, досягнуті у межах СОТ, потребують доповнення їх технічними угодами [4, 7].

У цілому глобальна система стандартизації базується на угодах про співпрацю:

– між ISO, IEC і ITU на міжнародному рівні;

– між організаціями зі стандартизації на регіональному рівні, наприклад, CEN, CENELEC та ETSI в Європі;

– двосторонніх між національними органами стандартизації [4].

Пріоритетність інтеграції України до ЄС є державною політикою. Напрямки та політику адаптації вітчизняного законодавства до європейських вимог стосовно норм і стандартів детально проаналізовано в [2, 5]. Відповідно до мети дослідження доцільно розглянути організаційно-методологічні підходи ЄС у сфері стандартизації.

В ЄС система стандартизації та підтвердження відповідності пройшла два етапи формування.