Економічні методи управління та їх аналіз

Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єкта управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху.

До економічних методів належать планування господарської діяльності, комплексні цільові програми, бізнес-планування в управлінні організацією, комерційний розрахунок, система внутрішніх економічних регуляторів.

Планування господарської діяльності посідає провідне місце серед економічних методів, оскільки спрямоване на розроблення стратегії й тактики управлінської та виробничої діяльності з метою досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів. Завдяки плануванню формується система визначальних показників для всіх сфер діяльності організацій, які охоплюють виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів і товарів, фінанси, робочу силу тощо [28, ст. 30].

Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:

1) цільовою спрямованістю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, яких результатів діяльності бажано досягти;

2) конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3) часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).

За тривалістю дії розрізняють планування перспективне, середньострокове і поточне.

Перспективне планування відповідно до цілей і методології розроблення може бути стратегічним і довгостроковим.

Стратегічне планування передбачає цілісне, комплексне визначення проблем, на які повинна бути зосереджена діяльність організації у наступному періоді, із зазначенням показників її розвитку. Розроблення стратегічних планів ґрунтується на таких діях:

- осмисленні перспектив розвитку організаційної структури;

- з’ясуванні головних позитивних тенденцій і факторів, що забезпечуватимуть її функціонування;

- аналізі чинників, що підтримують відповідні позиції організації у конкурентній боротьбі на різних ринках;

- опрацюванні заходів, які вона повинна здійснити для поліпшення роботи на конкретних напрямах;

- обранні стратегічної поведінки організації та визначенні її пріоритетів у різних видах діяльності з позицій максимальної ефективності та забезпеченості ресурсами [12, ст. 56].

Довгострокове (на 10–15 років) планування як вид перспективного здійснюється на основі застосування результатів минулого періоду для формування дещо завищених показників на майбутнє. Стратегічні цілі цього виду планування на практиці реалізуються через програми дій, бюджети, плани прибутків, які розробляються для кожного з головних підрозділів організації.

Середньострокове планування охоплює період в 3–5 років — найоптимальніший час оновлення виробничого апарату й асортименту продукції чи послуг. У системі середньострокового планування передбачаються заходи щодо втілення виробничої, збутової та фінансової стратегії, кадрової політики та інші.

Поточне планування передбачає формування календарних оперативних планів як для організації в цілому, так і для її окремих підрозділів, у яких деталізуються конкретні цілі й завдання, визначені у перспективних і середньострокових планах. Ці календарні плани з певним терміном дії розробляються на підставі даних щодо замовлення та забезпеченості їх матеріальними ресурсами, ступеня завантаженості виробничих потужностей тощо, а втілюються в життя завдяки системі бюджетів (фінансових планів), які складаються здебільшого на рік або на коротший період для кожного окремого підрозділу.

Бюджет є документом, що відображає збалансованість надходжень і видатків економічного суб’єкта за певний період. Головними завданнями його є: створення об’єктивної основи для оцінки результатів діяльності організації загалом та її підрозділів; визначення обсягів, структури витрат і джерел їх покриття; виявлення напрямів економії витрат і збільшення надходжень; координація діяльності різних підрозділів організації, спрямованої на досягнення загальних результатів; ефективне цільове використання коштів; розвиток внутрішнього постійного спостереження за формуванням ресурсів організації та їх розподілом [28, ст. 31].

Метод комплексних цільових програм належить до дієвих економічних методів, спрямованих на вирішення проблем, що потребують спеціальних планових програм їх розв’язання, концентрування засобів і зусиль, окремого координаційного апарату. Становить собою комплекс взаємопов’язаних завдань, конкретних соціально-економічних, науково-технічних і організаційних заходів, сформованих на основі єдиної мети та зорієнтованих на певні терміни.