Інноваційна модель розвитку економіки України

Державне регулювання інноваційного ринку (в рамках максимальної гармонізації законодавства України до міжнародних стандартів, прийнятих в розвинутих країнах світу) передбачає: пільгове оподаткування і кредитування інноваційної діяльності, що і зобов’язаний зробити законодавець.

Якщо проаналізувати перелік позитивних тенденцій, то вони з'явилися не завдяки виваженій державній політиці по підтримці і розвитку інноваційних процесів, а завдяки саморегулюючим ринковим механізмам. Держава у даному процесі не займає провідних позицій. Саме відсутність тісної ефективної кооперації державних органів з наукою, бізнес-освітою та ринковими структурами не лише не дозволяє розв'язувати існуючі проблеми, а й сприяє породженню нових проблем, що ще більше ускладнює ситуацію з забезпеченням розвитку інноваційних процесів в Україні.

Проблеми, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні [29]:

· відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;

· відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;

· державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, інтегралу її реалізації, послідовної на виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

· відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери:

· пріоритети інноваційного розвитку проголошені cуто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані;

· неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки;

· державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом;

· нескоординованість дій суб'єктів інноваційної діяльності;

· недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок:

· незважаючи на деякі успіхи в стабілізації макроекономічних показників, не вдається домогтися відчутних результатів в створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності вітчизняних виробників, що зокрема відбивається на показниках експорту інноваційної продукції;

· інноваційна сфера нашої країни і досі не стала по-справжньому привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. Значною мірою такий результат пов'язаний з обмеженими можливостями держави в спрямуванні фінансових потоків в інноваційний розвиток економіки і недостатнім державним стимулюванням інноваційної діяльності;

· в Україні не завершились процеси перерозподілу власності;

· недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

· незважаючи на те, що базове законодавство, необхідне для формування в Україні розвиненого ринку інноваційної продукції, вже значною мірою створено, його практичне використання стримується вкрай недостатньою інфраструктурою, нерозвиненістю системи захисту інтелектуальної власності;

· повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;

· спроби здійснення галузевих «технологічних стрибків» за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки, що обертаються втратами інших секторів економіки. Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації до її використання, що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких «точок зростання» нівелюється в суспільному масштабі.

З огляду на існування поряд з проблемами, які можна розглядами по-різному, – і як позитив і як негатив, позитивних тенденцій розвитку інноваційних процесів, спробуємо віднайти шляхи для розв'язання та вирішення даних проблем [26].