Проблеми стратегії розвитку системи регіонального управління на проектних засадах
У вітчизняному бутті тривалий історичний період відповідальність за визначення образу майбутнього та шляхів його досягнення брала на себе правляча партія та держава. Комуністична партія, яка захопила всі владні позиції в державі, через органи центрального державного управління нав'язала свою волю мільйонам людей багатьох народів на величезній території стосовно напрямків і цілей розвитку – від масштабів і темпів діяльності окремих підприємств та галузей економіки до здійснення нових регіональних проектів розвитку. Під прикриттям ідеї загальнонародного інтересу, а фактично кулуарно, суб'єктивно і безконтрольно, як це стало зрозуміло у наш час, централізована система використовувала астрономічні кошти і ресурсні можливості гігантської господарської системи для досягнення малозрозумілих широким верствам населення цілей розвитку. Як наслідок, сучасному поколінню у спадщину залишилося багато незрозумілих, недоцільних і загрозливих підприємств і проектів, які несуть шкоду інтересам жителів регіонів і негативно сприймаються у суспільстві. З переходом до ринкової економіки державні органи управління втратили свої монопольні позиції у формуванні регіональних цілей розвитку.
Ініціатива, тягар турбот і відповідальність все більше перекладається на підприємницькі кола і регіональні органи влади. Тому діяльність регіональних органів влади об'єктивно потребує радикальної трансформації – з управлінських структур, головним завданням яких було забезпечення виконання рішень державних органів управління, до органів управління, головною задачею яких, повинно бути формування образу майбутнього своєї території. У зв'язку з цим, наукові розвідки у даному спрямуванні об'єктивно актуальні.
Мета даної публікації – проаналізувати коло проблем стратегії трансформації та розвитку регіональних органів управління у напрямку побудови їх роботи на проектних принципах діяльності. Матеріали публікації будуть цікавими практичним робітникам органів регіонального управління, науковцям, що працюють над проблемами управління, викладачам навчальних закладів, що викладають навчальні дисципліни управлінського спрямування, студентам і магістрам, що навчаються за менеджерськими спеціальностями.
Філософи, які вивчають й осмислюють сучасність, стверджують, що методологічний ландшафт сучасного періоду розвитку цивілізації визначають дві генеральні тенденції: майбутньотворення та конструктивізація, що позначається зближенням теоретичних і практичних аспектів діяльності, розкриттям процедурно-технологічних потенцій теорій та модельно-інформаційних здатностей практики. Досвід людства з майбутньотворення та конструювання свідчить, що здійснення актів переходу від теорії до практики, від минулого до майбутнього, від потенційного до актуального, від природного до штучного потребує діяльності особливого типу. Такою діяльністю є проектування та його головне концептуальне завдання – проект. Сучасна наука, підприємницька і соціальна практика, культура все більше базуються на проекті. У науковому мисленні міркування суб'єкта про об'єкт завжди приймає форму проекту. Проектування все більше стає найважливішою характеристикою інженерної, соціологічної та художньої свідомості, основним змістом дизайну, організації матеріального середовища людини. Висуваються навіть ідеї про проективний стан культури в цілому, про здійснення у проектній мові найвизначніших задумів цивілізації. Наукова сила проектів стала альтернативою утопічних програм та прогностичних ілюзій, які стали справжнім лихом XX сторіччя й обумовили даремні витрати людських і матеріальних ресурсів [1, с.134-147].
Діяльність регіональних органів управління є яскравим прикладом сполучення технічних, соціальних і художніх складових, метою яких є задачі організації матеріального і духовного середовищ людини. Тому для такої діяльності проектні підходи будуть природними і доцільними. Тобто напрям їх трансформації та стратегічного розвитку відомий. На жаль, проектний підхід це не вітчизняне надбання, а досвід розвинених країн. У вітчизняній управлінській практиці ще традиційно домінують ієрархічні функціональні підходи, що були актуальні у часи Тейлора і Форда. В напрямку осмислення і використання сучасних управлінських підходів до діяльності вітчизняних органів регіонального управління доцільно проаналізувати ряд теоретико-методологічних проблем, що очікуються на даному шляху.
