Управління фінансовими ресурсами
Управління фінансовими ресурсами являє собою складну систему. Вона охоплює макро- та мікроекономічні рівні господарювання, безпосередньо пов’язана з ринками продукції і послуг, факторами виробництва, фінансовим, зовнішнім і внутрішнім середовищами. Цілі управління фінансовими ресурсами досягаються реалізацією функцій та використанням методів менеджменту. В результаті забезпечується ефективність функціонування підсистем фінансового менеджменту - управління витратами, акціонерним і кредитним капіталом, поточними активами, дебіторською заборгованістю, товарно-матеріальними запасами, інвестиціями та ін. Важливе значення має чітке дотримання певної технології процесу управління фінансовими ресурсами.
Суб’єктами менеджменту агробізнесу залежно від типу структур управління та розміру підприємств можуть бути безпосередньо фінансові менеджери, спеціалісти економічних служб, лінійні працівники апарату управління.
Суб’єкти макрорівня за допомогою різних видів контролю здійснюють перевірку фінансової системи організаційного формування щодо відповідності її дій законодавчим актам України, правилам цивілізованої ринкової поведінки. Окремі з цих суб’єктів вивчають потенціал конкурентоспроможності організаційної системи.
Суб’єкти мікрорівня здійснюють як контрольні, так і самоконтрольні функції щодо обгрунтованості рішень, які стосуються майбутньої поведінки організаційного формування, інвестицій у проекти та ефективності реалізації названих рішень, результативності функціонування фінансової системи.
Особливий статус мають аудиторські формування, які діють відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність". Крім здійснення контрольно-консультативних функцій вони підтверджують правильність виплати податків, об’єктивність даних фінансових звітів, що виносяться на громадськість тощо.
Таким чином, фінансовий контроль - це система спостереження за фінансовою діяльністю агробізнесових формувань з боку об’єктів зовнішнього і внутрішнього середовищ.
У процесі управління фінансовими ресурсами важливо забезпечити максимально можливий рівень результативності фінансово - господарської діяльності.
Загальна результативність виробничо-фінансової діяльності значно
залежить від ефективності управління витратами, особливо на вході. Помилка на вході майже в геометричній прогресії знижує ефективність кінцевого результату функціонування будь-якого організаційного формування. Тому при обгрунтуванні вхідних потоків необхідно врахувати:
кількісні і якісні параметри ресурсного матеріального забезпечення;
фінансове ресурсне забезпечення;
ризикованості рішень, що приймаються, залежно від структури використання видів ресурсів;
конкурентоспроможність кожного з видів ресурсів залежно від напрямів їх використання;
асортиментність продукції і диверсифікованість виробництва;
раціональність життєвого циклу товарів, організаційної системи;
можливі зміни в сегментаціях ринку;
поточні і перспективні стратегії розвитку підприємства.
Критерієм ефективності рішень слід вважати максимізацію споживчої вартості з одиниці ресурсів. Такий підхід дасть змогу забезпечити задоволення потреб згідно із сегментами ринку, максимізувати ціну акціонерного капіталу.
Для обгрунтування вхідних ресурсних потоків використовують методи лінійного і нелінійного програмування, систему сіткового планування і управління, за допомогою яких оптимізують управлінські рішення, визначають критичні шляхи і критичні зони виробничої діяльності, протягом року стежать за здійсненням виробничих процесів, маневрують ресурсними потоками для досягнення поставлених цілей.
Важливим об’єктом управління є також інноваційні процеси та інвестиції. Перед менеджерами стоїть завдання вибору пріоритетів спрямування інвестицій з урахуванням майбутньої поведінки організаційної системи. Прийняттю таких рішень повинен передувати процес вибору стратегій розвитку організації і виробництва.