Українська модель технологічних парків та її особливості

На чергових заходах Світового банку в Києві восени 2007 р. і в квітні 2008 р. експерти банку, заслухавши доповідь про підсумки роботи Технопарку ІЕЗ, підтвердили свою позитивну оцінку української моделі технопарку.

Розроблена й реалізована в Україні концепція технопарків у вигляді науково-промислових комплексів «без стін», або «віртуальних технопарків», як їх називають на Заході, себе виправдала. Більше того, основні ідеї «технопарку без стін» використано в Білорусі, де при створенні Мінського технопарку було прийнято рішення про рівні права учасників технопарку, що знаходяться як на його території (т. зв. резиденти), так і поза нього (нерезиденти) у межах митної території Білорусі. В Естонії на додаток до традиційної концепції «технопарку під одним дахом» у Таллінському технопарку прийнято положення про т. зв. «інтегрованих учасників», які, користуючись всіма правами учасників технопарку, перебувають у рамках митної території країни. Індія й В'єтнам мають намір використовувати український досвід при створенні регіональних агротехнопарків, які менші за розмірами та не можуть розраховувати на такі гігантські стартові інвестицій, як ІТ-технопарки.

Практика показала, що українська модель технопарків, «технопарків без стін», – це високоефективний захід, що наповнює бюджет.

Висока економічна ефективність такої моделі дозволяє забезпечити показники, що перевищують показники традиційних технопарків. Наприклад, у Китаї вважається нормальним, коли на 1 юань державної підтримки технопарки випускають 6 юаней інноваційної продукції. В проектах російських технопарків цей показник знаходиться на рівні 10 рублів. Українські технопарки за результатами 2000–2007 років випустили на 1 гривню держпідтримки 18,5 гривні інноваційної продукції, що значно перевищує показники двох попередніх прикладів.