Ціноутворення та вихід на ринок
Після того, як буде розроблений товар, необхідно вирішити питання про його ціну. Визначення ціни — це складна задача з великим ризиком. Якщо ціна буде занадто висока, обсяг продажі зменшиться. Якщо ціна буде занадто мала, то підприємство жертвує прибутком, який могло б отримати. Тому потрібно встановити розумну ціну. З концепцією розумної ціни не узгоджується метод загальної калькуляції, який застосовують в цеху і в якому у ціну реалізації, крім повної вартості, закладають і визначену долю прибутку під назвою рентабельність, що дорівнює 15 % від повної вартості.
Однак потрібно рішуче застерігати від застосування такого способу розрахунку реалізаційної ціни. Чому, власне, додатковий доход для створення прибутку повинен складати близько 15 %? Розраховуючи ціну на основі загальної калькуляції, в цеху не враховують, що є взаємозв'язок між ціною та можливим обсягом реалізації.
В загальному вигляді ціни реалізації встановлюються в залежності від обсягу реалізації. Потім, за допомогою складення планової калькуляції розраховується бажана для кожного обсягу реалізації загальна величина покриття (або прибутку).
Метод же загальної калькуляції для цих цілей не придатний. Адже для розрахунку середніх постійних витрат необхідно чітко уявляти, яка кількість товару буде вироблятися та продаватися в відповідний проміжуток часу, так як динаміка середніх постійних витрат залежить від зміни обсягу виробництва та реалізації товару. Помножуючи величину вартості на різні показники кількості виробленої продукції, ми фактично відносимося до постійних витрат як до пропорційно збільшуючих змінних витрат. Тому, коли, наприклад, у 2008р. в цеху почав проходити не запланований ріст обсягу виробництва і реалізації мийниць, ми, помножуючи повну вартість мийниці, виробленої поверх плану, на; коефіцієнт рентабельності (1,15), збільшуючи її ціну на величину середніх постійних витрат, так як величина цих витрат була розрахована з визначеного плану випуску мийниць, котрий уже виконаний, отже постійні видержки цеху повністю покриті. Але бартер не дозволяє вловити економію на постійних витратах.
Щоб уникнути подібні непорозуміння і мати можливість вирішувати інші практичні задачі (обмеження асортименту, проблема додаткового замовлення, маркетингові витрати та ін.) набагато краще складати планові калькуляції по методу величини покриття, який припускає облік перемінних витрат на одиницю товару. На цій базі розраховується середня величина покриття товару, яка являє собою ціну реалізації за відрахуванням середніх змінних витрат. Величина ж покриття - це та частина виручки від реалізації товару, яку підприємство використовує для покриття постійних витрат та. по можливості, для відчислення в прибуток. Цей метод калькуляції дозволяє встановити мінімально допустиму ціну товару.
Діє правило, згідно якому продавець повинен мати таку ціну на свій товар, щоб валова виручка була більше валових витрат (змінні плюс постійні витрати). Дивлячись на короткострокову перспективу, тобто період, коли підприємство при любих обставинах повинно нести постійні витрати, ми розуміємо, що необхідно продовжувати виробництво та реалізацію, якщо валова виручка перевищує або дорівнює змінним витратам. Тому у випадках, коли мова йде про змінні зниження цін (щоб, наприклад, була здійснена передплата і не був закритим цех) мінімальна допустима ціна повинна бути рівна величині середніх (на одиницю) змінних витрат.
