Мобілізуюча (стимулююча) функція.

Завдання цієї функції полягає у забезпеченні найбільш повної активізації окремих виконавців чи трудових колективів для досягнення сформульованих у рішенні цілей.

Приймаючи управлінське рішення, необхідно забезпечувати наявність усіх розглянутих функцій. Недооцінка ролі будь-якої з цих функцій на практиці призводить до нерозуміння цілей та завдань, які стоять перед конкретними колективами, непогодженості в діях, до безініціативності, а нерідко і до порушення трудової дисципліни.

Управлінські рішення відрізняються різноманітність форм і змісту. Тому використовують різні ознаки для групування та класифікації їх, виділяючи як загальні, та.-і особливі риси, притаманні окремим видам рішень.

Залежно від характеру цілей можна виділити: перспективні рішення, які встановлюють основні шляхи розвитку об'єкта управління на досить довгий період часу, та поточні, які покликані забезпечувати досягнення найближчих цілей, вирішення, як правило, часткових завдань. Серед останніх у господарській практиці найчастіше спостерігаються оперативні рішення, які передбачають негайне втручання у хід розвитку об'єкта управління. Вони в основному мають характер регулювання коригування відхилень у системі, зумовлених непередбаченими раніше обставинами.

Залежно від рівня, на якому приймаються рішення, серед них можна виділити народногосподарські, галузеві, внутрішньовиробничі.

Залежно від масштабу здійснення рішення поділяють на глобальні та локальні. Глобальні рішення охоплюють, як правило, весь об'єкт управління (підприємство, організацію), локальні стосуються тільки окремих ланок цієї системи (магазин, склад, бригада матеріально відповідальних осіб).

Залежно від характеру питань, поставлених у рішенні, їх поділяють на технічні, організаційні, економічні та соціальні.

За ступенем новизни рішення поділяють на стандартні (рутинні) та творчі (евристичні).

У відносно простих ситуаціях досвід, інтуїція, а інколи просто здоровий глузд підказують правильне рішення. Практика свідчить, що більшість управлінських проблем на підприємствах вирішується на основі емпіричних знань. У таких ситуаціях прийняття ефективних рішень часто перетворюється в мистецтво і якість управлінських рішень певною мірою залежить від індивідуальних здібностей керівника, його теоретичної та практичної підготовки, загального кругозору та досвіду.

Однак перехід до ринкової економіки суттєво змінює характер управлінських проблем, які вирішують на підприємствах і в організаціях, та підвищує економічну значущість розв'язку їх: оптимізація вирішення цих проблем дає дедалі більший абсолютний ефект, а помилки призводять до великих втрат; зменшується час, відведений на процес вирішення тих чи інших завдань.

У цих умовах при всьому значенні досвіду, професійної інтуїції сучасного керівника відчувається потреба правильного поділу праці фахівців при підготовці рішення, а також використання найновіших сучасних методів, технічних засобів та процедур розробки і прийняття управлінських рішень.

Процес розробки рішень здійснюється виконанням управлінських операцій, які можна об'єднати в певні цільові комплекси. При цьому як самі комплекси, так і операції, що належать до них, виконуються у певній послідовності.

Цільові комплекси, що включають різноманітні, але на кожному етапі управління певні види операцій, можна розглядати як блоки системи дій з розробки управлінських рішень. Основна вимога, якої слід додержувати при виділенні окремих комплексів операцій процесу, що розглядаються, — це можливість одержання конкретних результатів здійснення дій, які належать до кожного часткового процесу — блоку, підблоку. Такі результати відносно відокремлені та використовуються як складові елементи єдиного процесу підготовки та прийняття рішення.

Основою дій з розробки рішень є системний аналіз. Розглянемо процес системного аналізу та розробки рішень, який складається а 4-х блоків: з'ясування ситуації, що склалася, та попереднє виявлення проблем розв'язання її; структурний аналіз досліджуваного об'єкта; підготовка варіантів рішення та вибір кращого з них, прийняття рішення.

У межах кожного блоку виконуються такі управлінські дії:

Перший блок.

До нього входять такі дії: нагромадження вихідної інформації про об'єкт на напрями його розпитку; аналіз ситуації; попереднє виявлення кола проблем для виходу з ситуації; визначення цілей рішенця та параметрів, яких потрібно досягти.

Другий блок.

У межах цього блоку здійснюються такі дії: встановлюють найбільш чутливі елементи об'єкта управління; формулюються умови завдання, яке потрібно вирішити в цій ситуації.

Третій блок.

Дії цього блоку включають моделювання рішення, вибір економічно вигідних варіантів, вибір оптимального варіанта, виходячи з неекономічних критеріїв (тобто загальноприйнятого варіанта) та подання його на розгляд органу, що приймає рішення.

При моделюванні рішення оцінюється прийнятність моделі, складається алгоритм розв'язку задачі, розробляються модель рішення і система машинної інформації і програмного забезпечення (якщо передбачене застосування ЕОМ).