Роль людського фактора і соціальної психології в менеджменті

Помітний внесок у психологію здійснив своїми фундаментальними працями Клод Гельвецій (1715–1771), який стверджував, що свідомість і пристрасність є головною рушійною силою у розвитку суспільства, а навколишнє середовище здійснює вирішальний вплив на формування особистості, зумовлює інтереси індивіда.

Розвиток загальної психології супроводжувався відбрунькуванням в самостійні вчення, а потім наукові дисципліни і науки: військова психологія, вікова, космічна, педагогічна, психометрія, психологія праці, управління, політична, соціальна психологія та ін., а всього 40 видів психології.

У менеджменті особливе місце займає соціальна психологія, творцями якої вважаються французькі вчені Габріель Тард (1843–1904) і Густав Лсбоп (1841–1931) та англо-американський психолог Вільям Мак-Даугалл (1871 1938). Розглядаючи через призму психології суспільні відносини, Г. Тард вважав, що основними соціальними процесами є конфлікти, пристосування, наслідування, за допомогою яких індивід засвоює норми і нові цінності. На відміну від Г. Тарда, Г. Лебон при поясненні соціальних явищ на перше місце ставив зараження процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту. В. Мак-Даугалл є творцем так званої гормичної концепції у психології.

Однією з визначних постатей на науковому небосхилі XX ст. був засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд, праці якого суттєво змінили погляди на людську психіку, причини душевних конфліктів і колізій. У своїх працях «Тлумачення сновидінь», «Я і воно», «Психологія має і аналіз людського «Я» та ін. 3. Фрейд пояснював розвиток і структуру особистості ірраціональними, антагоністичними свідомості факторами і розвив учення про психічне життя як передсвідоме, несвідоме і свідоме. На його думку, в основі поведінки людини, її історії і культури лежить глибинна рушійна сила захопленість, яку він назвав «лібідо» сексуальна захопленість.

Пошук загальних закономірностей психіки, які поширюються на всі її сторони, на всі явища здійснювали Макс Вертгаймер (1880–1944), Вольфган Келср (1887–1967) і К. Каффка (1886 1941). Гештальтисти висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів), первин них стосовно своїх компонентів. Такий підхід сприяв розвитку знань про психічні процеси, розробці категорії психічного образу, а також ствердженню системного підходу.

Своєрідну психологічну теорію джерел активності людини розробили один із засновників гештальтизму, творець теорії поля К. Левін і його послідовники: Р.Ліпштт, Л. Фестінгер і ін.

У 20-х роках XX ст. виник біхевіористський напрям у психології, творцем якого вважається американський психолог Джон Уотсон (1878 1958). Уотсон та інші біхевіористи оголосили предметом психології не психіку, а єдину поведінку, яка розглядалася як сутність ефекторних, переважно моторних (рухомих) реакцій, спостерігаються із зовні і описуються схемою «стимул-реакція». Сама ж свідомість і психіка кваліфікувались ними як фіктивні поняття. Звідси випливало дещо звужене трактування завдань психології дослідження поведінки живої істоти, адаптується до її навколишнього середовища (фізичного і соціального).

Пізніше творець «динамічної психології» Роберт Вудвертс (1869–1962) змінив біхевіористську формулу «стимул-реакція» на більш змістовну формулу опосередкованого детермінізму W S Ow R W, яка розшифровується як «навколишній об'єкти організм, що володіє певною ситуаційною і цільовою обстановкою дія видозмінений світ». Характерною ознакою розглянутих теорій і наукових течій і, що, більшість їх авторів у тій чи іншій мірі ігнорувала соціальну природу психіки людини.

Засновник французької соціологічної позитивістської школи Еміль Дюркгейм (1858 19І7) проголосив необхідність роз-су соціології, спрямованої на вивчення різних соціальних фактів. Учений розглядав суспільство як реальність, яку не можна звести до сукупності індивідів і відводив визначальну роль у суспільстві «суспільній свідомості». Поділ праці і солідарність він розглядав як основу суспільства, а соціальний конфлікт – як патологічне явище.