Власність на землю як основа формування земельних ресурсів

Основою земельного ладу є форма власності на землю. Перш за все, земля є місцем розселення і проживання людей та переважної більшості видів рослинного і тваринного світу, інших живих організмів. Вона створює необхідні матеріальні умови для життєдіяльності та відпочинку людини, виступає важливим, а для деяких видів діяльності (сільське і лісове господарство) і основним засобом виробництва і, одночасно, предметом праці, є фактором біологічної продуктивності, базою продовольчих і сировинних ресурсів.

Право власності на земельну ділянку в Україні поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Воно, також розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні, для зведення житлових, виробничих, та інших будівель і споруд.

Суб'єкти права власності на землю - це власники конкретних, земельних ділянок, які наділені земельними правами, і які несуть обов'язки відповідно до земельного законодавства. Відповідно до Конституції України виділяються три основні групи суб'єктів:) Громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;) Територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;) Держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. [3.]

Право власності виражає відношення людей до землі, як до своєї, або як до чужої по формулі: суб'єкт - об'єкт. На відміну від суб'єктів, об'єкти власності на землю є пасивною стороною відносин власності.

Відносини власності - це система відносин між людьми з приводу привласнення і відчуження земельних ділянок. Ці суб'єктивно-об'єктивні відносини включають відносини між різними суб'єктами одного об'єкту власності і відносини з приводу формування нового об'єкту земельної власності.

Зміст права власності на землю включає три основні елементи:

Володіння - первинний компонент власності, який базується на законності фізичного контролю земельної ділянки, можливості її мати, утримувати в господарстві, на балансі тощо. Володіння створює необхідні передумови для реалізації двох інших правомочностей - користування і розпорядження. Можна володіти земельною ділянкою, але не користуватися нею. Користуватися землею, не володіючи нею, фактично не можна. Для громадян і юридичних осіб володіння нерозривно пов'язане з обов'язком використовувати земельну ділянку по цільовому призначенню.

Користування - це використання об'єкту власності відповідно його призначенню за бажанням користувача або власника. Володіння і користування можуть бути об'єднані в руках одного суб'єкта або поділені між різними суб'єктами. Розпорядження - це все узагальнюючий, вищий спосіб реалізації відносин між об'єктом і суб'єктом власності, а саме - це право вирішувати, яким чином і ким може бути використана земельна ділянка та одержаний від неї дохід.