Організація внутрішньогосподарського землеустрою і заходи по боротьбі з ерозією ґрунту

Внутрішньогосподарський землеустрій проводиться в рамках конкретних сільськогосподарських підприємств і полягає в раціональному розміщенні виробничих одиниць і господарських центрів, внутрішніх доріг, організації угідь і сівозмін, природоохоронних зон, економічно оптимальному устрою територій, садів, виноградників, ягідників, кормових угідь тощо.

Для правильного використання землі велике значення має проведення в сільськогосподарських підприємствах обстеження ґрунтів, складання ґрунтових карт і науково обґрунтованих рекомендацій щодо використання землі, а також освоєння з урахуванням економічних та ґрунтово-кліматичних умов, сівозмін, організації їх територій, центральних садиб, бригадних ділянок, мережі доріг, лісосмуг та ін.

При організації території земельного масиву аграрного підприємства одним із його елементів є організація угідь та сівозмін.

Для цього необхідно визначити:

Площу і якість кожного земельного угіддя;

Заходи щодо їх поліпшення і витрати на них;

Склад сільськогосподарських культур, придатних для вирощування;

Види та кількість сівозмін, а також розміщення їх на території господарства.

Складання сівозмін ґрунтується на розроблених науковими установами принципах оптимального набору і чергування культур з урахуванням їх розміщення після кращих попередників та періодів повернення культур на попереднє місце. Запровадження науково обґрунтованих сівозмін сприяє збільшенню обсягів виробництва продукції внаслідок зменшення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур, поліпшення фітосанітарного стану полів, раціонального використання поживних речовин ґрунту.

Сівозміна - це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур та парів у часі й на території. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарства сівозміни відрізняються складом і чергуванням культур, кількістю полів та їх розмірами. За ознакою виробничого призначення та вирощування певної продукції сівозміни поділяють на типи, а за співвідношенням сільськогосподарських культур - на види.

Виділяють три типи сівозмін: польові, кормові та спеціальні. Польові сівозміни призначені в основному для вирощування зернових, технічних культур і картоплі. Частина площі польової сівозміни може бути зайнята кормовими культурами.

У сільському господарстві України широко впроваджують систему агротехнічних та інших заходів спрямованих на охорону ґрунтів і підвищення їх продуктивності. Особливе значення мають заходи боротьби з водною ерозією, оскільки понад 28% сільськогосподарських угідь зазнають шкідливої дії ерозії. Під орні землі використовуються 27% еродованих земель, у тому числі середньо і дуже еродованих - 8%. Разом з тим дві третини кормових угідь і така ж кількість багаторічних насаджень розташовані на еродованих землях.

Ерозія (лат. erosio - роз’їдання) грунту - це різноманітні процеси руйнування ґрунту і переміщення продуктів руйнування водою і вітром.

В залежності від факторів руйнування ерозію поділяють на водну та вітрову:

1. Водна ерозія - це змивання ґрунту поверхневими водами (дощовими, талими та іригаційними (зрошення та полив).

2. Вітрова ерозія (дефляція) - руйнування ґрунтового шару силою вітру. Вона спостерігається переважно на недостатньо захищених або зовсім не захищених рослинністю землях, відсутня належна задернілість поверхні ґрунту. Найшкідливішим видом вітрової ерозії є пилові бурі, які спричинюються сильними вітрами. Вітрова ерозія поширена в степовій, пустельно-степовій і пустельній зонах.

Для боротьби з ерозією здійснюють такі протиерозійні заходи:

агротехнічні, гідротехнічні, лісомеліоративні, ґрунтозахисні.

Відомо понад 100 ґрунтозахисних агротехнічних заходів. Надійний захист ґрунту від ерозії дає поєднання ґрунтозахисних сівозмін з протиерозійними системами обробітку ґрунту і технологіями вирощування культур. Ефективними заходами боротьби з ерозією ґрунту є:

- оранка впоперек схилу;

- глибока оранка, обробіток ґрунту культиваторами;

лункування;

оптимальні строки, норми і способи сівби;

безполицевий обробіток ґрунту із залишенням стерні;

вапнування кислих і гіпсування засолених змитих ґрунтів;

мінімальний обробіток ґрунту легкого механічного складу;

впровадження ґрунтозахисних сівозмін з використанням багаторічних трав;

оранку і посів на схилах впоперек схилу;

насадження дерев і кущів на берегах водойм, по краям ярів, лісосмуг;

будівництво гідротехнічних споруд;

закріплення пісків.

Висновок

В ході виконання курсової роботи - організація використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення в умовах ринкових відносин використовуються дані господарства «ВАТ Верес» Дунаєвецького району, Хмельницької області.