Основні напрямки здійснення стратегічним управлінням на ВАТ "Луцький підшипниковий завод"
Щодо загальної стратегії підприємства, то вона є активною (наступальна, експансивна), характеризується постійним розширенням діяльності, освоєнням нової продукції, пошуком конкурентних переваг.
Крім того, ВАТ "Луцький підшипниковий завод" використовує таку стратегію, як інтегроване комплексне зростання, яка передбачає розширення організації шляхом створення нових структур.
Цю стратегію організація вибирає тоді, коли основні сфери її діяльності мають сильні позиції, або коли організація може отримати додаткові вигоди внаслідок переміщення в межах галузі - інтеграція з постачальниками, торговельними організаціями, конкурентами.
Вертикальна регресивна інтеграція створює для організації можливості посилити контроль над постачальниками. Така інтеграція доцільна тоді, коли постачальники мають значні прибутки, або коли у собівартості кінцевого продукту велику частку займають комплектуючі вироби тощо. Організація може створити дочірні структури, які займатимуться постачанням, чи придбати підприємства-постачальники.
Вертикальна прогресивна інтеграція полягає у встановленні контролю над організаціями системи розподілу (гуртовою й роздрібною торгівлею). Така інтеграція є доцільною, якщо посередницькі послуги істотно зростають, важко знайти посередників.
Щодо конкурентних стратегій (за М. Портером), то ВАТ "Луцький підшипниковий завод" використовує стратегію диференціації, що
забезпечує можливість виробництва товару, який має привабливі для покупця властивості та відрізняється від товарів конкурентів. Диференціація може набувати таких форм: імідж марки, визнання технологічної" досконалості, зовнішній вигляд, післяпродажний сервіс. Диференціація, як і лідерство у витратах, захищає організацію від п'яти конкурентних сил, але дещо іншим способом. Наявність відмінностей вимагає здебільшого більших витрат, але сприяє підвищенню рентабельності внаслідок прийняття ринком вищої ціни. Ця стратегія не завжди поєднується з бажанням завоювати більшу частку ринку, тому що значна частина покупців може не погодитися на підвищену ціну, навіть за кращий товар. Стратегія диференціації переважно вимагає значних витрат на маркетингові заходи (наявність маркетингового ноу-хау тощо) для підтвердження особливостей товару. Важливим є передбачення еволюції ринку, координація наукових досліджень, виробництва та маркетингу тощо. До переваг стратегії належать: створення високих вхідних бар'єрів, забезпечення особливостей товару, отримання високого прибутку. Водночас недоліками її вважається наступне: ціна товару може досягти такого рівня, що споживачі, незважаючи на переваги товару, перестануть його купувати; можливі копіювання товару іншими організаціями, що веде до зменшення вигод диференціації; зміна вподобань споживачів може спричинити зниження або втрату привабливості товару.
Виконання накреслених дій є найскладнішою стадією в будь-якому процесі. Ключова роль тут належить керівництву організації, що повинне ясно бачити, в якому напрямку буде розвиватись організація. При цьому найважливіше завдання керівництва не тільки знати, що і як змінювати але і постаратися провести необхідні зміни так, щоб кількість конфліктів, що виникають у зв'язку з опором упровадженню стратегії, була мінімальною.
Але звичайно ця ситуація в організації така, що менеджери, які беруть участь у реалізації стратегії здійснюють керівництво різними способами. Так, на підприємстві вони відіграють активну або неключову роль, делегують повноваження різною мірою, цікавляться всіма деталями виконання стратегії або інструктують підлеглих, беруть на себе ту чи іншу частку ризику і т. ін.
Розглянемо основні напрямки здійснення стратегічним управлінням на ВАТ "Луцький підшипниковий завод"
. Основою ухвалення управлінських рішень є інформація. Тому менеджеру зі стратегії необхідне своєчасне одержання надійної інформації. Джерелами одержання точної інформації є: бесіди з підлеглими; аналіз поточних результатів діяльності; вивчення звітів; контакти з клієнтами; спостереження за діями конкурентів. Найнадійнішим джерелом є бесіди з працівниками, що займають різні посади в організації. Цей підхід, що одержав назву управління на основі максимальних контактів з персоналом, дозволяє менеджеру зі стратегії мати найбільш точну інформацію, відслідковувати нові ситуації і керувати їхнім розвитком.
. Організаційна культура повинна підтримувати впроваджену стратегію і відповідати їй. Тут роль лідера зводиться до максимальної уваги до стратегічних перетворень, пов'язаних зі змінами в культурі фірми. Серед основних дій вищого керівництва в цьому напрямку можна назвати: врахування інтересів усіх груп, що беруть участь у діяльності організації (співробітників, акціонерів, клієнтів, постачальників та ін.); відкрите обговорення і реалізацію нових пропозицій; пояснення змін, що відбуваються, переконання тих, хто сумнівається в необхідності цих змін, і спонукання працівників організації додержуватися нових принципів діяльності; мотивацію і винагороду тих працівників, хто підтримує і проводить необхідні зміни в організації.
