Теорії мотивації

Вираження сили мотивації прагнення до успіху (Су) можна зобразити наступною формулою:

Су = Му ( Ву * Пу)

Згідно даній формулі, прагнення до успіху буде максимальним при вірогідності успіху 0,5, оскільки добуток Ву * Пу в даному випадку максимальний. Звичайно, визначаючи прагнення до успіху, необхідно враховувати і мотив успіху, який у різних співробітників виражений неоднаково.

Будь-яка конкретна ситуація активізує мотив успіху і одночасно мотив, спонукаючий уникати невдачі (Мн). При цьому сума вірогідності очікування успіху (Ву) і вірогідність невдачі (Вн) дорівнює 1. (Оскільки, якщо, наприклад, має місце повний успіх, тобто він дорівнює 1, то вірогідність невдачі дорівнює нулю.) Відповідно вірогідність невдачі виражається формулою:

Вн = 1 - Ву.

Згідно теорії Аткінсона, особистості, більшою мірою орієнтовані на успіх (Му * Мн), віддають перевагу завданням середньої складності, тому що в цьому випадку нижче ступінь ризику, хоча і менше привабливість успіху. В той же час працівники, які приймають невдачу заради високої привабливості можливого досягнення мети, віддають перевагу екстремальним завданням за принципом «пан або пропав». Подібні працівники відносяться до так званого «ризикового» типу особистості.

Теорія трудової мотивації Аткінсона має важне значення для розуміння і обліку в практиці керівництва персоналом фактору прагнення до успіху [19, с.356].

Таким чином, в більшості теорій мотивації розглядається роль мотивів в розвитку та становленні особистості, аналізується мотивація в контексті проблеми ефективності професійної діяльності, вирішуються питання класифікації та динаміки мотивів.