Продуктивність праці і резерви її підвищення

Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці.

Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці на виробництво одиниці продукції.

Для характеристики рівня продуктивності праці можна використовувати :

· прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продукції за одиницю робочого часу (виробіток продукції);[6]

· зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції або виконаної роботи (трудомісткість продукції).

Прямий показник визначається за формулою:

; (1.1)

де П - показник виробітку продукції; В - обсяг виготовленої продукції; Т - кількість робочого часу, витраченого на виробництво даної продукції.

Слід зазначити, що показник обсягу виготовленої продукції можна визначити за такими чинниками:

· обсяг валової продукції (містить готову і незавершену продукцію);

· величина чистої продукції (національного доходу-для оцінки продуктивності суспільної праці на рівні держави);

· обсяг товарної (готової) продукції;

· обсяг реалізованої (проданої) продукції.

При цьому сам показник може бути виражений як в натуральних оцінках (шт., м3 і т.ін.), так і у вартісному вимірі.

Продуктивність праці є одним із ключових показників оцінки ефективності економіки. [19]

Зворотний метод надає можливість оцінити трудомісткість продукції (), тобто величину, обернену виробітку:

; (1.2)

Під трудомісткістю слід розуміти витрати живої праці на виробництво одиниці продукції, або виконання одиниці роботи. На практиці розрізняють такі види трудомісткості:

- гранична -встановлювані замовником при проектуванні виробів гранично припустимі витрати праці на виробництво цих виробів;

- проектна -необхідні витрати праці на виробництво проектованих виробів;

- планова - на певний період заплановані витрати праці на виготовлення продукції;

- фактична - фактичні витрати праці.

Величину трудових витрат при визначенні продуктивності праці звичайно вимірюють кількістю людино-годин, людино-днів, люди-но-місяців тощо, витрачених на виготовлення даної продукції.

Резерви, тобто невикористані можливості зростання продуктивності праці, визначаються протягом кожного періоду часу за можливим використанням на конкретному підприємстві чи в галузі досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва, соціального розвитку. Залежно від особливостей виявлення і використання резерви можна поділити на дві групи:

- резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці (фонду часу) робітників, ІТП та інших категорій працівників на одиницю виробленої продукції за рахунок механізації, автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці;

- резерви якісного поліпшення використання одиниці робочого часу шляхом ліквідації будь-яких його втрат, усунення непродуктивних витрат праці (зокрема, пов'язаних з браком, відхиленнями від технології і т.ін.), поліпшення умов праці на робочих місцях.

Для виявлення резервів і розроблення конкретних заходів з їх використання слід визначити відповідні фактори, тобто рушійні сили чи об'єктивні умови, що визначають можливості підвищення продуктивності праці. Усі ці фактори можна поділити на чотири основні групи: матеріально-технічні, організаційні, економічні і соціальні.

Матеріально-технічні фактори пов'язані з науково-технічним прогресом, що забезпечує підвищення ефективності техніки, удосконалення технології, поліпшення якості матеріалів.[11]

Важливу роль у забезпеченні зростання продуктивності праці відіграють організаційні фактори. Вони пов'язані з підвищенням рівня концентрації, спеціалізації і кооперування, раціональним розміщенням підприємств, забезпеченням ефективної організації виробничих процесів, праці і заробітної плати. Особливе місце серед організаційних факторів зростання продуктивності праці посідають питання удосконалення управління народним господарством.

Економічні фактори зростання продуктивності праці пов'язані з впровадженням у виробництво економічних методів управління. Вони базуються на використанні принципів матеріальної зацікавленості і відповідальності, на впровадженні повного господарського розрахунку, на вдосконаленні ціноутворення, фінансово-кредитного механізму.