Теоретичні аспекти та підходи до управління знаннями в сучасних організаціях

Управління є безперервним процесом дії на об’єкт управління для досягнення поставлених цілей, прагнучи при цьому зменшити витрати ресурсів і часу. Сучасний менеджмент базується на трьох основних принципах управління: лінійному, функціональному і процесному.

Така важлива управлінська функція - як організація - реалізується в єдності двох процесів - формування структури (структуризація процесів) і організації процесів (виробничих, управлінських).

Структуризація процесів організації є встановленням просторово-часової структури різних компонентів (робочої сили, засобів виробництва, матеріалів, інформації, фінансів) та їх взаємодії з метою отримання максимальних якісних і кількісних результатів в найкоротший час і при мінімальних витратах ресурсів. При цьому вертикальний розподіл визначається кількістю рівнів управління. Однією з головних проблем організації системи управління поступово стала проблема гнучкості. [29]

Структуризація знань через опис набору умінь, навичок, досвіду поєднана з виявленням найкращих фахівців - носіїв унікальних знань дає змогу отримувати й генерувати нові знання для вирішення все нових практичних і теоретичних задач, що постають перед організацією.

До інструментарію управління знаннями можна віднести:

а) програми навчання і підвищення кваліфікації, наставництво, кураторство, відрядження, тренінги, навігація, кастомізація ресурсів знань і інформації;

б) створення тематичних співтовариств, заходи по зміцненню довіри та об’єднання колективу, корпоративні свята, програми адаптації і т.п.;

в) фізичне середовище офісів;

г) забезпечення необхідними ІТ-засобами (технології доступу до інформації; колективна робота груп; системи управління контентом; семантичний веб; корпоративна пам’ять; портали знань і карти знань).

Практика діяльності підприємств дозволяє виділити шість аспектів управління знаннями:

· взаємозв’язок із стратегією компанії та потребами зовнішніх зацікавлених сторін;

· процедурне знання (формалізація бізнес-процесів для виконання, створення регламентів та правил);

· джерела знань (карти знань для опису прихованих та явних знань, місця використання та створення знань);

· процеси знань (організація діяльності з управління знаннями: стратегія управління знаннями, впровадження нових систем організації праці, процеси управління знаннями, аудит поточного стану управління знаннями);

· культура (тренінги, підтримка вищим керівництвом, стимулювання та заохочення співробітництва та командної роботи);

· технологія (аудит та оцінка інформаційних систем, установка відповідного програмного забезпечення).

На сьогодні стратегічною метою організації є створення та розвиток бази знань в напрямі трансформації її в інтелектуальний капітал та формування і використання інтелектуальних активів. Зазвичай, виділяють п’ять груп нематеріальних активів організації:

) цінні ресурси та придбання (база клієнтів, що склалася; торгова марка та імідж; мережа постачальників; стандарти; інтелектуальний потенціал);

) навички та неформалізовані знання (ноу-хау, сфери компетенції);

) первинні процеси та процеси управління (керівництво і контроль, обмін інформацією, управлінська інформація);

) технологія та формалізовані знання (патенти, інструкції, процедури);

) загальні моральні цінності та норми (орієнтація на споживача, надійність, якість).

Всі ці складові безпосередньо пов’язані зі знаннями та створюються в процесі управління ними. Працюючи в нестабільному конкурентному середовищі організація повинна ставити перед собою цілі та оцінювати свою роботу з точки зору своїх знань щодо успіху на споживчому ринку; розробки нових продуктів; здійснення НДДКР.

Узагальнюючи результати аналізу практики реалізації концепції менеджменту знань сучасними організаціями світу, можна констатувати про наявність основних трьох підходів до управління знаннями:

· Перший підхід базується на створенні та нарощуванні технологічних аспектів, проблеми управління знаннями. Створення систем управління документообігом, корпоративних мереж, прийняття технологічних рішень. Основним недоліком цього підходу є проблема збільшення кількості документів (особливо для великих організацій) та складність пошуку необхідних для використання знань.

· Другий підхід: розповсюдження знань "зверху-вниз" базується на створенні внутрішніх веб-сайтів, з метою доведення до виконавців директивних вказівок керівництва щодо нових методів роботи, розробки нових параметрів продуктів. Проблемою та недоліком даного підходу є неспівставність якісних характеристик знань, що розповсюджуються та тих, що очікуються, та які є дійсно необхідними співробітникам організації.