Витрати на оплату праці та ефективність використання персоналу

Витрати на оплату праці є однією з основних статей витрат і займають значну частку в структурі собівартості продукції, причому фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші за ті, що безпосередньо виплачуються працівникам. Це пов’язано із соціальними виплатами, які зобов’язані здійснювати підприємства відповідно до діючого законодавства.

Витрати на робочу силу мають різний характер зв’язку з кінцевими результатами виробництва. Так, оплата праці постійних працівників, що здійснюється за місячними ставками на підприємствах (для фермерських господарств - оплата праці фермерів і постійних найманих працівників), розглядається ними як постійні витрати, і це справедливо, оскільки вказана частка фонду оплати праці повинна бути виплачена незалежно від того, який обсяг продукції вироблено і який прибуток одержує підприємство за наслідками господарської діяльності. Ця обставина зумовлює необхідність раціональної організації праці даної категорії постійних працівників, ретельного планування виробництва з метою забезпечення для них необхідного фронту робіт, що сприяє повному використанню фонду їх робочого часу протягом року.

Оплата праці постійних працівників, що здійснюється за відрядними розцінками, а також оплата тимчасово залучених працівників для виконання сезонних робіт розглядається підприємством як змінні витрати, що збільшуються або зменшуються відповідно до змін обсягу продукції. Зі зростанням урожайності культур, продуктивності тварин, розширенням до раціональних меж їх поголів’я збільшуються і масштаби виробництва. Завдяки цьому підприємства знижують постійні витрати на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції, внаслідок чого (за інших однакових умов) досягають вищої дохідності.

Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «оплата праці з нарахуваннями», а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрних підприємств. Для оцінки такого використання застосовують декілька показників. Перш ніж перейти до їх характеристики, зазначимо, що утворення на базі колишніх КСП нових агроформувань, основаних на приватній власності, докорінно змінило і статус колишніх працівників згаданої організаційної форми господарювання на селі. Більшість з них, здавши свої земельні і майнові паї в оренду, стали найманими працівниками новостворених підприємств відповідно до укладеного ними контракту. Отже, оскільки основною робочою силою вказаних підприємств є наймані працівники, то виникає необхідність в аналізі динаміки їх руху.

Визначають два показники динаміки робочої сили: коефіцієнт найму та коефіцієнт вибуття. Перший з них (Кн) розраховують за формулою:

(1.9)

де Чпр - чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; Чпоч - чисельність працівників на підприємстві на початок року.

Коефіцієнт вибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:

(1.10)

де ЧПв - чисельність вибулих працівників протягом року.

За допомогою даних коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме: