Аналіз стану та тенденції потенційних ринків збуту

Нині ринок України характеризується досить низьким рівнем платоспроможного попиту на запропоновану продукцію, що в свою чергу створює ситуацію, коли підприємство ледве підтримає обсяг збуту на досягнутому рівні. Одним із варіантів розв'язання цієї проблеми може стати вихід на зарубіжні ринки збуту. Першим етапом аналізу необхідності й можливості виходу підприємства на зарубіжні ринки має стати визначення кола країн, які є потенційно привабливими з точки зору проникнення на їхні ринки. При цьому підприємству необхідно ретельно проаналізувати стан середовища міжнародного маркетингу.

Отже, в якості об'єкта дослідження в даній роботі є ВАТ «Юність», головна діяльність якої - виробництво швейних виробів, що на ринку України охоплює 5% випуску продукції. Також фабрика працює на основі давальницькій схемі і виготовляє продукцію, що реалізується в Західній Європі, США і Австрії. Один з найближчих потенційних ринків Для даного підприємства є ринок легкової промисловості Росії, тому доцільно буде розглянути сучасний стан та тенденції розвитку швейної промисловості як України, так і Росії.

Сьогодні легка промисловість України - це багатогалузевий комплекс, що включає більш 4,5 тис. підприємств і забезпечує близько 300 тис. робочих місць. За даними Держкомстату місткість ринку легкої промисловості оцінюється в 40-50 млрд. грн., з яких присутність вітчизняних товарів складає тільки 6,5 млрд. грн., а через тінізацію ринку бюджет недоодержує близько 9 млрд. грн. Згідно зі статистичними даними, швейна промисловість України складається більш ніж з 1000 підприємств, з них кількість великих фабрик (понад 100 працівників) перевищує 300. Одним зі шляхів «виживання» і підтримування підприємств є робота на давальницькій сировині і в Україні виготовлено 70-95% швейної продукції по таких схемах. Для виробництва продукції підприємці змушені замовляти імпортні тканини, які везуть з інших країн, оскільки українські текстильні фабрики не мають сучасних технологій. Матеріали в основному закуповуються в Китаї, Туреччині, Індії, Пакистану, Узбекистану, Росії [37,384 С.].

Через причини, які зазначених вище, підприємству приходиться експортувати продукцію і як результат - легка промисловість України стає експортно-орієнтована і складає 70-80% виробленої продукції, проте позитивне експортно-імпортне сальдо спостерігається лише щодо шкіряної та хутряної сировини, а також щодо лляних волокон у групі текстилю та текстильних виробів. Отже, є всі підстави стверджувати, що діяльність українських підприємств легкої промисловості все більше орієнтується на експорт сировини, непрестижних технічних видів продукції та на виконання толінгових замовлень і головні фактори, що обумовлюють зменшення обсягів виробництва такі:

- зміна замовником асортименту продукції швейних підприємств, що на 80% працюють за толінговою схемою, на більш трудомістку, проте з меншою кінцевою вартістю;

- негативна тенденція перенесення іноземними замовниками виробництва з українських підприємств до інших країн (Китаю, Таїланду, країн Середньої Азії) з подальшим імпортом готової продукції до України;

- неможливість переорієнтувати значний виробничий потенціал, придбаний під час роботи з давальницької схеми, для постачання продукції на внутрішній ринок, через несумлінну конкуренцію, засилля на ньому імпортних товарів сумнівного походження і товарів «second-hand», що становлять значну загрозу національному виробнику, бо його обсяги перевищують вітчизняного виробництва в 2-3,5 рази;

- подорожчання енергоресурсів і підвищення тарифів на вантажні перевезення, що обумовило уповільнення зростання обсягів промислового виробництва, особливо в енергоємних текстильній і шкіряної підгалузях [38, 342 С.].