Концептуальні засади побудови моделей менеджменту
Економетричний підхід до аналізу і програмування економічних процесів одержав у США поширення у вигляді спроб побудови економічних моделей у масштабах не тільки окремих фірм, а й усього суспільства; Тут важливо, зокрема, вказати на ті «моделі відтворення», шо конструював Я.Тінберген у своїй роботі «Економічні цикли США за 1919-1932 р.» Пізніше Тінберген створив ще кілька моделей, але-вони не знайшли практичного застосування. З найбільш відомих у літературі економетричних моделей варто назвати «модель відтворення в США» (1955), розроблену Л. Клейном і А. Гольдбергером.
Відмінності тих чи інших моделей розвитку організації виявляються через встановлення засад, що обумовлювали, на думку дослідників, змінювання ціннісних установок, управлінських завдань та періодизації, під час яких вони відбуваються [11].
Однією з основних рис моделі, яка знайшла поширення в науковому середовищі та практиці як екологічна, є чітка формалізація таких явищ, як «народження», «розвиток» та «смерть» організації. Фази життєвого циклу організації аналогічні життєвим фазам людини і включають континуум стадій - від створення («народження») до припинення діяльності чи занепаду («смерть»). Етап «народження» визначає появу конкретної організаційної форми, яка існує за рахунок споживання певних ресурсів - матеріальних, товарних, техніко-технологічних, просторових, інформаційних, адміністративних (параметрів «входу») і забезпечує певні результати (параметри «виходу») для споживачів. Усі зміни в організації запрограмовано.
Д. Дауном («Рушійні сили зростання», 1967) запропоновано модель розвитку організацій на прикладі урядових установ. Згідно з його теорією, на першій стадії (боротьба за автономію) організація намагається здобути законні права щодо легітимності свого існування та ресурси, необхідні і достатні для досягнення «порогу виживання». Друга стадія (стрімке зростання) може бути досягнута організацією за умов активізації інноваційної поведінки та креативності. Для третьої (уповільнення) характерними є координування, узгодженість та формалізація норм, правил та внутрішньооргані-заційних процедур. Таким чином, «рушійними силами розвитку», за Д. Дауном, є законність, інноваційність та формалізована впорядкованість [36]. Близька за змістом модель А. Пригожина, де етапи життєвого циклу організації розглядаються відповідно до системи координат «рівень розвитку організації - послідовність мобілізації ресурсів». Така модель може бути накопичувальною, тому що алгоритмізує логіку застосування певних управлінських заходів, їх завершеність та можливість (допустимість) переходу на новий шабель розвитку [45].
Одну з перших спроб надати опис моделі розвитку саме господарюючої організації зроблено Г. Ліппіттом та І. Шмідтом. Вони обгрунтували в моделі («Управлінська участь», 1967 р.) основні завдання системи управління, що є унікальними та обов'язковими для виконання. Для першої стадії (народження) пріоритетними є забезпечення стабільності та належної репутації, для другої (єдність) - формування управлінських систем і процедур та забезпечення життєздатності, для третьої (зрілість) - набуття унікальності та здатності пристосуватись до мінливого зовнішнього оточення відповідно до обраної сфери діяльності [54].
Б.З. Мільнер також пов'язує життєвий цикл організації з життєвим циклом продукції [34]. Повний життєвий цикл продукції, тривалість її випуску і час експлуатації споживачами визначають умови для економічного зростання, вибір адекватних форм управління функціональними напрямками, особливості рольового розподілу в організації та встановлюють пріоритети механізму прийняття і реалізації управлінських рішень. Надзвичайно цікавими, з нашої точки зору, є положення зазначеної концепції стосовно встановлення критеріїв для кожного з етапів - «підприємництва», «колективності», «колективності й управління», «вироблення структури», «упадку», визначення можливостей ефективного організаційного розвитку, «симптомів» відхилення від належного режиму функціонування, підтримки стабільного балансу між постійністю та нововведеннями, здійсненням ефективної діяльності зараз та одночасним плануванням майбутнього. На думку автора, такий підхід налаштовує на забезпечення саме стратегічної дієздатності організації, збереження її позиції на ринку.
