Сутність системи управління підприємством

яких результатів слід очікувати.

Важливим елементом процесу управління є люди, які беруть у ньому участь і приймають найрізноманітніші за змістом, значенням і характером рішення. Характер основних рішень менеджера залежить від його місця у системі ієрархічних відносин організації, а також від предметного кола функцій, які закріплюються за ним в цій організації. При чому, чим вищим є ієрархічний рівень менеджера, тим в більшій мірі в його діяльності присутні функції стратегічного планування, а чим нижчим - тим більше управлінські функції стосуються безпосереднього виконання роботи. Зокрема, керівники вищого рівня визначають загальні напрямки діяльності підприємства, приймають ключові рішення щодо поточних справ, розробляють стратегію, формують політику організації. Керівники середньої ланки розробляють плани для здійснення загальних завдань, що встановлені вищим керівництвом, вносять пропозиції щодо поліпшення роботи очолюваного ними підрозділу та організації в цілому, координують роботу керівників нижчої ланки. У їхній роботі переважає вирішення тактичних задач. Керівники низової ланки (менеджери-контролери) відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання виділених ресурсів, контролюють роботу виконавців, реалізують плани, розроблені на вищих рівнях управління. Вони вирішують переважно оперативні задачі [42].

В процесі вирішення управлінських завдань реалізуються інтелектуальні та особистісні можливості керівників. При цьому виділяють найбільш типові стилі мислення керівників:

. Системний стиль, при якому наголос робиться на визначенні методу вирішення завдання (проблеми). При цьому робиться спроба розділити завдання на окремі складові.

. Інтуїтивний стиль, який характеризується великим ступенем усвідомлення проблеми в цілому і прагненням використати різні методи вирішення завдання.

. Рецептивний стиль, якому притаманне зосередження на окремих деталях проблеми.

. Перцептивний стиль, коли проявляється прагнення до встановлення зв'язків між різними частинами проблеми.

Технологія розробки, прийняття і реалізації рішень та процедур, здійснення логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових, обчислювальних та інших операцій повинна передбачати їх чітку послідовність. При розробці управлінських процедур встановлюють порядок здійснення окремих операцій, пов'язаних із збиранням, рухом, зберіганням, обробкою, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих робочих місць, а також визначають інші дії, зумовлені потребою розв'язання господарських завдань.

Тому технологія прийняття управлінського рішення повинна включати наступні стадії:

Стадія підготовки - проводиться економічний аналіз ситуації на мікро- і макрорівні, що включає пошук, збір, опрацювання інформації, виявлення і формулювання проблем, що потребують рішення.

Стадія ухвалення - здійснюються розробка й оцінка альтернативних рішень; добір критеріїв вибору оптимального рішення; вибір і прийняття найкращого рішення.

Стадія реалізації - розробляються заходи для конкретизації рішення і доведення його до виконавців; здійснюється контроль за ходом його виконання; вносяться необхідні корективи; дається оцінка отриманого результату від виконання рішення.

У найпростішому випадку після виявлення проблеми та встановлення чинників, що призвели до її виникнення, в рамках існуючих ресурсних чи інституційних обмежень розробляються рішення, з яких вибирається найкраще - те, яке відповідає обумовленим критеріям вирішення проблеми. Кількість запропонованих для вирішення проблеми варіантів залежить від багатьох чинників, зокрема, наявних ресурсів, часу, доступності потрібної для обґрунтування рішення інформації тощо. У багатьох випадках за умов дефіциту часу приймається не найкраще рішення, а те, яке перше спало на думку, якщо воно дозволяє усунути проблему. Після цього пошук і аналіз інформації припиняється [18].

Необхідним елементом процесу прийняття управлінських рішень є оцінка тих дій, що виконуються на його різних етапах. На етапі діагностики проблеми - це оцінка меж, масштабів та рівня поширення проблеми, на етапі обґрунтування - оцінка різних варіантів, що пропонуються для вирішення проблеми, на етапі прийняття рішення - оцінка очікуваних наслідків від його реалізації. Для цієї мети використовують критерії.