Сутність системного аналізу та його предмет
Системний аналіз
виник в епоху розробки комп'ютерної > техніки. Успіх його застосування при вирішенні складних завдань багато в чому визначається сучасними можливостями інформаційних технологій >. Так М. М. Моісеєв > пропонує, досить вузьке визначення системного аналізу: «Системний аналіз - це сукупність методів, заснованих на використанні ЕОМ <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%9E%D0%9C> і орієнтованих на дослідження складних систем > - технічних, економічних, екологічних і т.д. Результатом системних досліджень є, як правило, вибір цілком певної альтернативи плану розвитку регіону, параметрів конструкції і т.п. Тому витоки системного аналізу, його методичні концепції лежать в тих дисциплінах, які займаються проблемами прийняття рішень: теорії операцій > і загальної теорії управління 2].
Підходи до трактування суті системного аналізу:Формальний (найчастіше математичний) засіб опису системи: блок-схеми, мережеві графіки, математичні рівняння тощо.
II
Опирається на логіку системного аналізу, підкреслюється нерозривний зв’язок системного аналізу з прийняттям рішень. У цьому випадку системний аналіз розглядається передусім як методологія пізнання й упорядкування, тобто так звана структуризація проблеми, котру слід вирішувати з використанням формальних методів і комп’ютерної техніки або без них.
Таким чином сутність системного аналізу полягає не у використанні математичних методів і процедур, а у співставленні альтернатив, при можливості, в кількісній формі, на основі певної логічної послідовності кроків, які можуть бути повторені та перевірені іншими дослідниками.
При цьому системний аналіз дозволяє суттєво поглибити і розширити осмислення сутності системи, її структури, організації, цілей і завдань функціонування, закономірностей розвитку, визначити оптимальні шляхи і методи управління.
Метою
застосування системного аналізу до конкретної проблеми є підвищення ступеня обґрунтованості рішення, що приймається.
Системний аналіз відрізняється від інших методів дослідження тим, що:
1) Враховує принципову складність об'єкта, що досліджується; бере до уваги розгалужені та стійкі взаємні зв'язки його з оточенням; враховує неможливість спостереження ряду властивостей об'єкта та оточуючого середовища;
2) Реальні явища, їх властивості та зв'язки з оточенням переводяться далі в абстрактні категорії теорії систем;
3) Ґрунтуючись на відомих властивостях складних систем дозволяє виявити нові конкретні властивості та взаємні зв'язки конкретного об'єкта дослідження;
4) На відміну від інших методів, в яких точно визначені об'єкти, включає як один з важливих етапів визначення об'єкта, його знаходження чи конструювання;
) Орієнтується не на розв'язання «правильно сформульованих» задач, а на створення правильної постановки задачі, вибір відповідних методів для її розв'язання;
6) Основне в системному аналізі - знайти шлях, яким можна перетворити складну проблему в простішу, яким чином не лише складну до розв'язання, але й для розуміння, проблему перетворити в послідовність задач, для яких існують методи їх розв'язання;
) Системний аналіз завжди конкретний - завжди має справу з конкретною проблемою, конкретним об'єктом дослідження, є продуктивним тоді, коли застосовується до розв'язання завдань певного типу.[9]
У процесі наукового дослідження та практичної діяльності виникає потреба в розв’язанні проблем
трьох видів: 1) Добре структуровані
або кількісно визначені проблеми, в яких суттєві залежності виявлені та виражені у числах і символах (методологія дослідження операцій, математичні методи і моделі тощо); 2) Неструктуровані
або якісно визначені проблеми, що містять лише опис основних ресурсів, ознак і характеристик, кількісні залежності між якими зовсім не визначені (евристичні методи, інтуїтивні рішення);
) Слабко структуровані
або змішані проблеми, котрі містять якісні та кількісні елементи, причому домінують якісні, мало визначені та невизначені сторони проблеми, до яких належать більшість соціальних, економічних, політичних, управлінських, технічних проблем[5]. Типовими є:
