Напрямки удосконалення взаємодії з факторами зовнішнього середовища ТОВ «Промінь»

Організація управління виробництвом має двоякий характер. З одного боку, вона передбачає побудову структури як сукупності ланок та ієрархічних зв'язків між ними. Структура необхідна для організаційної стабільності управління. З іншого боку, організація управління включає і поточну роботу, пов'язану з розподілом завдань, контролем за їх виконанням, усуненням організаційних неузгодженостей тощо. Це вже процес управління, який характеризує динаміку функціонування систем управління. В організації управління ці дві сторони - структурна та процесуальна - повинні бути узгоджені.

Процес управління значною мірою залежить від структури прийняття та реалізації рішень. Наприклад , якщо в ній збільшується кількість рівнів (ланок),то змінюється і процес управління, збільшується, як правило число операцій та робіт, він стає більш тривалим ускладнюється взаємодія ланок і навпаки, скорочення кількості рівнів у структурі підвищує оперативність, зменшує потоки інформації.

Досвід ТОВ "Промінь" свідчить, що виходячи саме з процесу управління необхідно визначити конкретні шляхи і засоби вдосконалення структури. Процес і структура управління взаємопов'язані тому що вони відображають дві сторони одного і того ж явища впливу керуючої системи на керовану. Структура відображає необхідний склад і послідовність операцій при формуванні і здійсненні впливу, порядок діяльності ланок структури і розповсюдження впливу по її зв'язках. Структура і процес виражають, таким чином статику та динаміку організації управління. Загальний вияв зв'язку полягає в тому що структура - це конструкційна основа управління правильно сформована, вона дозволяє найбільш раціонально здійснювати процес управління. З іншого боку, недоліки структури зменшують можливості і ефективність процесу управління. В свою чергу нераціональна побудова процесу управління може привести до неповної реалізації можливостей найраціональнішої структури. Структура забезпечує нормальний та ефективний хід процесу управління, який зі своєї сторони стабілізує та підтримує параметри структури. В цьому проявляється їх багатогранний та різноманітний зв'язок.

Вимоги практика зумовили розвиток нової філософії управління якій ефективно реалізуються ідеї системного та ситуаційного підходів у менеджменті. Чим складнішою є ситуація, тим більше ускладнюється управління. Еволюція систем загально-фірмового управління пройшла ряд етапів:

. Управління на основі контролю за виконанням(постфактум)

. Управління на основі екстраполяції.

. У правління па основі передбачення змін.

. У правління на основі гнучких термінових рішень.

Головні передумови успіху діяльності фірми ТОВ "Промінь" шукаються не всередині, а поза нею, тобто успіх пов'язується з тим, наскільки вдало вона пристосовується до свого зовнішнього оточення: економічного, науково-технічного, соціально-політичного тощо.

Чи зуміє фірма вчасно розпізнати загрози для свого існування, чи буде стійкою до непередбачених змін ринкового середовища, чи не втратить можливостей, що виникають у зовнішньому середовищі, чи зможе отримати максимум вигоди з цих можливостей - ось головні критерії ефективності всієї системи управління, відносно яких внутрішня раціональність організації виробництва та управління все ж відходить на другий план. З такого мислення логічно випливає ситуаційний підхід до управління, згідно з яким вся внутрішньофірмова побудова системи управління є відповідною на різні за своєю природою впливи з боку зовнішнього середовища фірми та деяких інших її характеристик, зокрема технології виробництва та якості її людських ресурсів.

Цілком зрозуміло, що в таких умовах весь процес управління, в т.ч. основні функції менеджменту, наповнюються новим змістом. Середовище та технологія ТОВ «Промінь» стабільні, достатньо визначені, люди за своїм складом є виконавцями. Такий тип управління, що відповідає ідеалам раціоналістів, цілком підходить для цієї організації. Однак в міру ускладнення середовища фірми, технології, на якій базується її діяльність, наростання різноманітності та розвитку змісту її цілей, зміни управлінської культури, вона все більше відходить від ідеалів управлінського раціоналізму і змушена в першу чергу піклуватися про гнучкість та адаптивність своїх внутрішньофірмових систем. Відповідно до цього змінюється тип структури управління (в бік децентралізації).

Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем та вироблення нових рішень більше, ніж до контролю вже прийнятих.

Підприємство, що агресивно діє у своєму середовищі, є новаторським у науково-технічному відношенні, орієнтованим на якість, а не на кількість продукції, все більшою мірою залежить від персоналу. Тому наступна важлива риса - це концепція підприємства як соціальної системи не лише характер стратегій, тип організаційних структур, процедур планування і контролю, але й стиль керівництва, кваліфікація персоналу, його поведінка, реакція на нововведення та зміни повинні постійно аналізуватися і вдосконалюватися при формуванні системи управління.