Визначення наукової організації праці, її основні напрями

науковий організація праця

Для забезпечення найкращого використання персоналу велике значення має застосування наукової організації праці на підприємстві.

Під науковою організацією праці розуміють розробку і впровадження системи організаційно-технічних та санітарно-гігієнічних заходів, що спрямовані на вдосконалення методів і умов праці на основі досягнень науки й техніки та забезпечують підвищення продуктивності праці.

Науковою є така організація прані, яка грунтується на досягненнях науки і передовому досвіді, дозволяє найкращим чином з'єднати техніку і людей в єдиному процесі праці, забезпечує найефективніше використання матеріальних і трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці і сприяє збереженню здоров'я людини.

Наукова організація праці дозволяє вирішувати три взаємозв'язані завдання:

економічне;

психофізіологічне;

соціальне.

За змістом організація праці на підприємстві передбачає заходи за такими напрямами:

організація робочих місць, їх атестування та раціоналізація (у тому числі скорочення частки фізичної та некваліфікованої праці);

обслуговування робочих місць;

розподіл та кооперування праці;

розвиток колективних форм організації праці;

застосування новітніх методів та прийомів праці;

нормування праці;

матеріальне та моральне стимулювання працівників;

- забезпечення нормальних умов праці;

встановлення сприятливих режимів праці та відпочинку, дотримання техніки безпеки, проведення санітарно-технічних заходів, технічна естетика;

- контроль за дисципліною праці;

- підвищення кваліфікації та культурного рівня працівників.

Основними завданнями наукової організації праці є такі:

- забезпечення ефективного використання персоналу підприємства та зростання продуктивності його праці;

підвищення працездатності працюючих без шкоди для їх здоров'я;

задоволення персоналу умовами та результатами своєї праці.

Основними напрямками наукової організації праці є:

- вдосконалення форм розподілу І кооперації праці;

- покращення організації обслуговування робочих місць;

- впровадження передових прийомів І методів праці;

- вдосконалення нормування праці;

- вдосконалення морального і матеріального стимулювання праці;

- покращення умов праці;

- підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

- зміцнення трудової дисципліни і підвищення творчої активності.

Розподіл праці передбачає уособлення окремих груп працівників, кожна з яких виконує окрему, строго визначену частину загального обсягу роботи. При цьому виділяють групи основних і допоміжних робітників, керівників, спеціалістів, службовців і учнів. Такий розподіл є функціональним. В середині функціональної групи виділяють групи працівників у залежності від професії - це професійний розподіл. Наприклад, основних робітників ділять на свердлильників, шліфувальників, складальників, опорядників тощо.

В середині кожної професійної групи відбувається дальший розподіл праці в залежності від рівня кваліфікації - це кваліфікаційний розподіл праці.

В умовах автоматизованого виробництва обробка ведеться автоматично і в цей час присутність робітника біля верстата не обов'язкова. В тих випадках доцільно працю робітника розподілити між декількома верстатами, тобто організувати багатоверстатне обслуговування.

Ще одним видом розподілу праці є суміщення професій і функцій при якому робітник повністю, або частково бере на себе функцію іншого робітника, що дозволяє скоротити час на очікування допоміжних робітників. Наприклад, верстатник-наладник, верстатник-ремонтник.

Поряд з розподілом праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірне об'єднання і організовувати взаємодію окремих виконавців для досягнення кінцевої мети трудової діяльності, яке називається кооперацією праці.

Найчастіше кооперація праці здійснюється шляхом об'єднання виконавців у виробничу бригаду - це внутрібригадна кооперація праці.