Визначення наукової організації праці, її основні напрями
Розрізняють наступні різновидності виробничих бригад:
- спеціалізовані, які формуються з робітників однієї професії (бригада складальників, бригада токарів, тощо);
комплексні, які складаються з представників різних професій, що виконують повний обсяг робіт. Це найбільш прогресивна форма організації праці.
Як спеціалізовані, так і комплексні бригади можуть бути змінними або добовими (наскрізними).
змінні - об'єднують робітників однієї зміни;
добові - об'єднують працівників, які виконують роботу, тривалість виробничого циклу якої, більше однієї зміни. У цьому випадку в кінці зміни робітник передає роботу членам своєї бригади, що підвищує відповідальність членів бригади за кінцеві результати роботи.
В цілому проблема розподілу і кооперації праці зводиться до найраціональнішої розстановки кадрів, яка забезпечує розумний розподіл функцій між виконавцями.
Іншим важливим напрямком наукової організації праці є Покращення організації і обслуговування робочих місць.
Раціональна організація робочого місця передбачає його правильне планування і оснащення основним технологічним устаткуванням, технічною і організаційною оснасткою.
Обслуговування робочих місць - це забезпечення їх протягом зміни різними послугами, що дозволяє робітникові виконувати свої безпосередні функції не відволікаючись на виконання другорядних допоміжних і підсобних робіт, тобто робіт низької кваліфікації (ходіння за заготовками та інструментом, заточування інструменту тощо).
Наступним напрямком є раціоналізація прийомів і методів праці, яка полягає в детальному вивченні способів виконання окремих елементів роботи різними робітниками, відбір кращих з них і формування на цій основі нового прогресивного методу праці з метою його розповсюдження серед всіх робітників, що виконують даний вид роботи.
Раціональним є такий метод праці, який забезпечує мінімальні витрати часу на виконання заданої роботи, але не викликає передчасної втоми виконавця.
Вдосконалення нормування праці включає: розширення сфери нормування, тобто розповсюдження різних видів норм і нормативів з праці на всіх робітників і службовців, підвищення наукового рівня нормування і збільшення питомої ваги технічно обгрунтованих норм, впровадження галузевих нормативів.
Важливим напрямком наукової організації праці є вдосконалення морального І матеріального стимулювання праці. Моральне стимулювання полягає у створенні в колективі клімату, при якому кожний прояв корисної ініціативи своєчасно був би помічений і оцінений.
Слід здійснювати як матеріальне стимулювання всього колективу, так і кожного виконавця, яке полягає у виборі таких форм і систем оплати праці, які викликають у робітника зацікавленість працювати по новому.
Іншою стороною проблеми стимулювання є матеріальна відповідальність за збитки, які наносяться колективу підприємства або суспільству в результаті неправильних дій або бездіяльності.
Наступним напрямком наукової організації праці є покращення умов праці.
Умови праці - це те зовнішнє середовище, яке оточує робітника на виробництві.
Чинниками, що визначають умови праці є: загальний стан виробничих приміщень, температура, вологість, рухомість повітря, освітленість робочої зони, наявність виробничих шумів, вібрації, запорошеність і забрудненість повітря, ступінь безпеки праці. Вони в значній мірі впливають на рівень працездатності людини і на її здоров'я.
Покращення умов праці досягається шляхом приведення їх у відповідність до діючих санітарних норм. Ця проблема пов'язана також із вдосконаленням режимів праці і відпочинку, тобто встановлення науково обгрунтованого чергування часу роботи і відпочинку.
Важливе значення в забезпеченні росту продуктивності праці має такий напрямок, як підготовка і підвищення кваліфікації кадрів. Адже зрозуміло, що на виконання роботи, яку робітник VI розряду витрачає лише 1 годину, робітник нижчого розряду витрачає значно більше робочого часу, а можливо, і не зможе виконати її взагалі.