Поняття про мотивацію і мотив
Мотиви - це те, заради чого виконується діяльність (наприклад, заради самовираження, грошей і так далі). Джерелом спонукальної сили мотиву і відповідного спонукання до діяльності виступають актуальні потреби. Мотив визначається як предмет, що відповідає потребі. Діяльність завжди має мотив («невмотивована» діяльність - це така діяльність, мотив якої прихований від самого суб'єкта і зовнішнього спостерігача) [4, с.276].
Годфруа Ж. пише, що «мотив» - це міркування, за яким суб'єкт повинен діяти [7, с.20]. Леонтьєв О.М. так визначає мотив: «У самому потребовому стані суб'єкта предмет, що здатний задовольнити потребу, жорстко не записаний. До свого першого задоволення потреба «не знає» свого предмета, він ще має бути виявленим. Тільки в результаті такого виявлення потреба здобуває свою предметність, а мислимий (що уявляється) предмет - свою спонукальну і направляючу діяльність функцію, тобто стає мотивом» [12, с.26]. Хекхаузен X. говорить, що мотив - це лише «конструкт мислення», тобто теоретична побудова, а не реально існуючий психологічний феномен. Він пише, що в дійсності ніяких «мотивів» не існує, вони не спостережні безпосередньо і тому не можуть бути представлені як факти дійсності. Вони лише умовні, полегшують розуміння, це допоміжні конструкти нашого мислення, що вставляються в схему пояснення дії між спостерігаючими вихідними обставинами і подальшими актами поведінки [7, с.20].
У радянській психології в якості загального механізму виникнення мотиву розглядається реалізація потреб в ході пошукової активності і тим самим перетворення її об'єктів на мотив. Звідси витікає центральна закономірність: розвиток мотиву відбувається через зміну і розширення кола діяльностей, що перетворюють предметну дійсність. У людини джерелом розвитку мотиву є процес суспільного виробництва матеріальних і духовних цінностей, що не має меж. В якості таких потенційних мотивів в онтогенезі виступають властиві даному суспільству об'єктивні цінності, інтереси та ідеали, які у разі їх інтеріоризації особистістю можуть набути спонукальної сили і стати мотивами, що реально діють. Ці мотиви виконують функцію сенсоутворення|, тобто надають відбиваній в індивідуальній свідомості дійсності особистісний зміст. Функція сенсоутворення пов'язана з контролем загальної спрямованості діяльності особистості. Функція контролю здійснюється мотивами не безпосередньо, а через механізм «емоційної корекції» поведінки: емоції оцінюють особистісний зміст подій, що відбуваються, і у разі невідповідності цього змісту мотиви змінюють загальну спрямованість діяльності особистості. Динаміка мотиву в конкретних ситуаціях обумовлена активністю, що приводить до постановки особистістю надзадач і появи нових мотивів діяльності [24, с.219].
Мотиви є відносно стійкими утвореннями особистості, однак мотивація включає не лише мотиви, але і ситуативні чинники (вплив різних людей, специфіку діяльності і ситуації). Такі ситуативні чинники, як складність завдання, вимоги керівництва, установки навколишніх людей, сильно впливають на мотивацію людини в деякий проміжок часу. Ситуативні чинники динамічні, легко змінюються, тому існують можливості впливати на них і на активність в цілому. Інтенсивність актуальної (що діє "тут і тепер") мотивації складається з сили мотиву і інтенсивності ситуативних детермінант мотивації (вимог і впливу інших людей, складності завдань, тощо) [15, с.70].
Джидар'ян І.А. пише, що на відміну від мотивації, мотив має вужче значення. У ньому фіксується власне психологічний зміст, а саме той внутрішній фон, на якому розгортається процес мотивації поведінки в цілому. Саме мотив скеровує дії людини на кожен момент часу [6, с.145-169].
Хекхаузен Х. виділив 8 основних проблем мотиву і мотивації [35, с.34-35]:
. Існує стільки різних мотивів, скільки існує змістовно еквівалентних класів стосунків «індивід-середовище». Ці класи можна розмежувати, ґрунтуючись на характерних цільових станах, прагнення до яких часто спостерігається у людей.
