Управління стратегічним потенціалом підприємства
Стратегічне управління розраховане на максимальне використання у тривалій перспективі притаманного підприємству потенціалу, ресурсів і можливостей в досягненні конкурентних цілей і реалізації місії. Воно спрямоване на раціональне використання всього стратегічного потенціалу успіху.
Стратегічний потенціал успіху підприємства - певна сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників, вміле використання яких забезпечує успішну діяльність підприємства у віддаленій перспективі.
Не можна не погодитися з думкою спеціаліста у сфері стратегічного планування В. Д. Суворова [49, с. 39], що передумовою досягнення підприємством успіху є раціональне використання власного потенціалу і шансів, які відкриває йому зовнішнє середовище, тобто ринок. Такими шансами передусім є потенціал попиту, який не задовольняється сформованою на ринку пропозицією. Пошук таких шансів підприємство має здійснювати завжди, досліджуючи потреби і можливості споживачів, дії реальних і потенційних конкурентів.
При виборі методів управління стратегічним потенціалом успіху підприємство повинно враховувати обмеженість свого впливу на майбутній стан ринку. Однак за вдалого збігу обставин воно має широкі можливості щодо формування стійких конкурентних переваг (СКП).
Такими можливостями можуть бути:
спрямування потреб споживачів в інше русло;
задоволення прихованих потреб пропозицією нової продукції і послуг;
уникнення конкурентної боротьби завдяки освоєнню нових ринків.
Тому метою будь-якого підприємства є з'ясування свого ринкового потенціалу і СКП, які є основою стратегічного потенціалу успіху. Використання цього потенціалу залежить від компетенцій і ресурсів підприємства.
З матеріалу, що викладений в підручнику «Стратегический потенціал предприятия», автором якого є А. П. Єгоршин [10, с. 82], можна визначити, що головним завданням підприємства щодо створення умов для успішної діяльності є організація власних можливостей з чіткою орієнтацією на ринкову ситуацію. У короткостроковому плані на першому місці фігурує проблема поточної ефективності, тобто перетворення існуючих ресурсів і компетенції на ринкові конкурентні переваги, а в довгостроковій перспективі завдання полягає в розвитку нових ресурсів і компетенцій, завдяки яким можна було б скористатися ринковими шансами в майбутньому.
Для цього на основі припущень про вірогідність розвитку майбутніх подій, зв'язків, взаємодій розробляють стратегічні програми (плани) підприємств. Передумовою забезпечення ефективності стратегічних програм є стратегічний контроль, який полягає у безперервному спостереженні за передумовами, на основі яких вибудувані ці програми.
Наступне завдання полягає в забезпеченні максимальної реалізації стратегічних програм (планів). При цьому важливою є і роль стратегічного контролю, який полягає у перевірці ефективності реалізації планів.
Отже, у межах стратегічного управління потенціалом успіху постійно взаємодіють три основні системи, кожна з яких вирішує свої завдання - стратегічне планування, реалізація програм (планів) і стратегічний контроль.
Ці системи відповідають за розроблення, здійснення і ревізію стратегії (рис. 1.8).
Усі ці елементи утворюють єдину систему управління стратегічним потенціалом успіху, діючи як підсистеми.
Кожна підсистема має свою функціональну спрямованість, змістову особливість й організаційно-методологічні ознаки [27].
Рис. 1.8 - Системи стратегічного управління і їх завдання в управлінні потенціалом успіху
Система орієнтирів стратегічного планування забезпечує визначення стратегічної орієнтації підприємства на основі аналізу ринку і внутрішніх ресурсів. У її межах визначають стратегічний потенціал успіху, який необхідно задіяти в майбутньому.
З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинно вирішити, чи йому необхідно шукати новий потенціал, чи продовжувати діяльність, використовуючи наявний.
У процесі створення потенціалу успіху можуть бути використані такі підходи [31]:
. Орієнтація на використання на освоєних ринках існуючого внутріфірмового виробничого потенціалу. При цьому підприємство концентрує увагу на своїх сильних сторонах. Така орієнтація з часом може призвести до ослаблення конкурентних позицій підприємства, особливо на динамічних ринках.
. Створення нового виробничого потенціалу на вже освоєних ринках. Такий підхід виправданий, якщо освоєні ринки мають достатній потенціал росту або якщо підприємство не має засобів для експансії на інших ринках. З включенням у роботу нового потенціалу підприємство прагне зміцнити або зберегти свої конкурентні позиції.
