Сутність функцій допоміжного виробництва підприємства як центра витрат та методологічні підходи до планування показників його діяльності
Організація роботи великого багатопрофільного підприємства потребує його структуризації та застосування чітко відпрацьованого внутрішньогосподарського механізму.
Виділяють два основних типи структуризації [39]:
технологічна;
товарна.
Формування ринкових відносин створює передумови впровадження товарної структуризації підприємств з одночасною диференціацією економічних обов'язків і розширенням делегованих повноважень підрозділів.
Товарна структуризація означає формування підрозділів навколо товарних видів продукції, тобто з числа тих технологічних ланок, для яких певний вид товарної продукції може вважатися кінцевим.
Такий виробничо-збутовий модуль перетворює технологічні виробничі ланки в один структурний товарний підрозділ, який стає оператором відкритого ринку, відповідає за всі економічні дії на шляху до кінцевого споживача і в підсумку за беззбитковість виробництва. Технологічні підрозділи об'єднуються і стають товарним підрозділом послідовно ринкового типу. Звичайно, не всі підрозділи і не відразу можна структуризувати в такий спосіб. Таку роботу необхідно здійснювати виважено і поетапно.
За ознакою повноти повноважень та обов'язків при структуризації підприємств в ринкових умовах можуть створюватись підрозділи у формі центрів відповідальності з такими її обсягами: центри витрат відповідають за забезпечення ресурсами запланованого обсягу виробництва продукції, витрати, собівартість одиниці продукції; вироблену продукцію передають адміністрації або за її вказівкою іншим підрозділам; центри виручки відповідають за повноту реалізації переданої їм для цього продукції, реалізаційні ціни та суму грошових надходжень; центри прибутку відповідають за обсяги виробництва, збуту, витрати і собівартість, реалізаційні ціни та суму прибутку; центри управління - відповідають за досконалість маркетингової політики, ресурсне забезпечення, раціональність організаційно виробничої структури підприємства, його беззбитковість і платоспроможність [42].
Найбільший обсяг обов'язків та повноважень мають центри прибутку, найменший центри витрат. Тому спочатку всі підрозділи можуть одержати організаційно-економічний статус центрів витрат і лише з набуттям досвіду та навиків економічної роботи в цих первинних ланках можна створювати центри прибутку.
Вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:
) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;
) орієнтацією виробництва;
) організаційним середовищем;
) місцем розташування виробництва.
Внутрішній економічний механізм підприємства це система економічних методів та важелів, що, по-перше, забезпечує зовнішні зв’язки підприємства і створює відповідні умови отримання доходу, по-друге, сприяє розвитку виробничих відносин усередині підприємства. У першому випадку його принципи цілком визначаються особливостями господарського механізму суспільства (домінуючою формою власності на засоби виробництва, існуючими системами ціноутворення, оподаткування, планування тощо), а в другому випадку - особливостями виробничих відносин в підприємстві.
Структура внутрішнього економічного механізму включає в себе [40]:
організаційно-економічну систему або формування вертикальних зв’язків між підрозділами й адміністративним центром та горизонтальних зв’язків між окремими підрозділами;
систему внутрішньогосподарського ринку;
систему планування діяльності підрозділів;
систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;
систему матеріальної відповідальності підрозділів;
мотиваційний механізм.
Організаційно-економічна система підприємства визначається переважно формою зв’язків між окремими підрозділами. Можна визначити три типи технологічних зв’язків виробництва [45]:
. Послідовний технологічний зв’язок, якому притаманна відкрита
мережа зв’язків між виробництвами, що спеціалізуються на виробництві однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в кілька етапів. Центром цієї системи (головним виробництвом) є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа зв’язків характерна для металургійної, текстильної, хімічної, лісової та інших галузей промисловості.