Стратегії управління знаннями

В умовах сьогодення все ж панує тенденція, відповідно до якої цінуються знання як елемент управління бізнесом, але не завжди береться до уваги, що управління знаннями має бути перманентним процесом. Це пояснюється перш за все недостатністю апробованих практикою моделей і процедур, які могли б служити для організації певним орієнтиром у процесі управління знаннями. Оскільки в сучасних умовах значна увага керівників організацій привернута до ефективних способів використання і розвитку знань у контексті здійснюваної діяльності та її результатів що безумовно, є ознакою переоцінювання того, що відбувається у традиційному розумінні організації виробництва та використання капіталів: фінансового, людського й організаційного. Власне, можна говорити про виразні ознаки стратегічної переорієнтації в управлінні знаннями. [15, ст. 206]

Стратегії управління знаннями спрямовані на те, щоб створити нову вартість, реалізовану в продуктах, людях і процесах за допомогою раціонального формування і використання знань в організаціях.

Основна мета цих стратегій співпадає відповідно з основною метою існування будь-якої організації - підвищення ефективності використання усіх наявних ресурсів організації, отримання кращих і швидших інновацій, поліпшення обслуговування клієнтів, зниження втрат від невживаних інтелектуальних активів.

Усі можливі стратегії формування і використання знань в організаціях можуть бути представлені у вигляді семи комбінацій з базових стратегій.

Три з них полягають в тому, щоб ефективно формувати і використати знання у рамках одного з видів інтелектуального капіталу (індивідуальна компетенція, внутрішня структура і зовнішня структура).

Ще три стратегії припускають досягнення позитивного ефекту від взаємодії між двома різними видами інтелектуального капіталу (індивідуальної компетенції і внутрішньої структури, індивідуальної компетенції і зовнішньої структури, внутрішньої і зовнішньої структури). Нарешті, остання, сьома стратегія будується з урахуванням одночасної взаємодії усіх трьох елементів інтелектуального капіталу.

Таким чином, базові стратегії спрямовані або на обмін знаннями у рамках одного виду інтелектуального капіталу з метою його збільшення, або на ефективне перенесення знань з одного виду інтелектуального капіталу в інший.

Перша стратегія: Ґрунтується на формуванні і використанні знань у рамках індивідуальної компетенції, відповідає на питання: Яким чином відбувається обмін знаннями між працівниками організації, як підвищується їх компетенція та як вона використовується в цілях підвищення конкурентоспроможності організації ?

Ця стратегія спрямована на розвиток індивідуальній компетенції працівників шляхом їх навчання, проведення тренінгів, формування відповідної корпоративної культури.

Друга стратегія: Ґрунтується на формуванні і використанні знань у рамках внутрішньої структури, відповідає на питання: Яким чином використовується обмін знаннями між окремими елементами внутрішньої структури організації з метою підвищення її конкурентоспроможності?

До елементів внутрішньої структури відносяться інформаційні системи, бази даних, організаційні структури, авторські права, патенти, ноу-хау, ліцензії.

Третя стратегія: Ґрунтується на формуванні і використанні знань у рамках зовнішньої структури, відповідає на питання: Яким чином використовується обмін знаннями між елементами зовнішньої структури організації?

До елементів зовнішньої структури, як відомо, відносяться зв’язки з клієнтами, постачальниками, конкурентами, місцевим співтовариством, а також торгові марки й імідж організації.

Четверта стратегія: Ґрунтується на обміні знаннями між індивідуальною компетенцією співробітників і зовнішньою структурою організації, відповідає на питання: Як співробітники підвищують компетенцію споживачів, постачальників і інших контрагентів, а також, як споживачі, постачальники й акціонери, у свою чергу, підвищують компетенцію персоналу?