Класифікаційні ознаки категорії «персонал»
Розподіл персоналу підприємства або трудових ресурсів країни в цілому на групи відповідно до функціональних, професійних, кваліфікаційних та інших критеріїв має велике практичне та стратегічне значення.
Керуючись цими даними, керівник окремого підприємства може нараховувати зарплату, регулювати кадрову політику, ефективно розподіляти обов’язки. Поширюється тенденція, коли персонал стає таким же товаром, як і засоби виробництва, що враховується за ринкової оцінки вартості підприємства.
На макроекономічному рівні такий розподіл дозволяє аналізувати ситуацію на ринку праці і в соціальній сфері, регулювати роботу освітніх закладів, що здійснюють підготовку фахівців різного ріня і профілю, робити висновки про конкурентноспроможність країни, її економічний та інтеллектуальний потенціал.
Оскільки багато підприємств окрім основної діяльності, виконують функції, що не відповідають їх цільовому призначенню, робітників у залежності від виконуваних функцій оділяють на дві групи: персонал основного виду діяльності та персонал побічного виду діяльності.
Зокрема, у промисловості до першої групи - промислово-виробничого персоналу - відносять робітників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправлінь, складів, охорони, учнів, тобто всіх, безпосередньо задіяних у виробництві та його обслуговуванні.
До групи непромислового персоналу входять робітники структур, що знаходяться на балансі підприємства, просте не пов’язані беспосередньо з виробництвом. Це працівники працівники транспорту, ЖКХ, підприємств соціальної інфраструктури, профільних учбових закладів та медичних установ тощо [22; 229].
Такий поділ персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної платні, погодження трудових показників з показниками результатів виробничої діяльності [7; 87].
Поділ персоналу підприємства за виконуваними функціями був надзвичайно важливим критерієм за соціалістичного ладу, коли існували величезні підприємства зі складною виробничою та соціальною інфраструктурою. Зараз роль таких конгломератів у більшості регіонів зійшла нанівець. Натомість, з’явилися тисячі дрібних та середніх підприємств з вузькою спеціалізацію, які тісно співпрацюють, залишаючись самостійними господарськими структурами.
Досить умовним такий поділ стає і для крупних підприємств, які в останні 10 років активно інтегруються з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами.
З огляду на це більш доцільним є поділ персоналу за виконуваними функціями на чотири групи: керівників, спеціалістів, службовців та робітників.
Керівниками є працівники, що очолюють підприємства та їх стурктурні підрозділи. Це директори, начальники, завідуючі, управляючі, прораби, майстри, а також заступники цих людей. Також до керівників відносять головних спеціалістів (бухгалтерів, інженерів, механіків).
Спеціалістами є працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, зокрема інженери, економісти, бухгалтери, проектувальники, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи, психологи.
Службовцями є робітники, відповідальні за підготування та формування документації, облік та контроль, господарське забезпечення. Це діловиробники, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-машиністи, стенографісти тощо.
Робітники - це персонал, безпосередньо задіяний у процесі виробництва матеріальних цінностей, а також на транспорті, наданні матеріальних послуг (ремонт, налагодження). До цієї ж категорії зараховують охоронців, кур’єрів, гардеробників [8; 87].
Співвідношення між категоріями персоналу залежить від цілеспрямованості діяльності виробництва, галузі народного господарства, виду випуску продукції, обсягу продукції, що виробляється, величини підприємства тощо. В цілому по галузях народного господарства маємо таке співвідношення категорій: 18-20 % зайнятих складають керівники, спеціалісти, службовці, 80-82 % - робітники [10; 48-50].
