Нормування складальних робіт
Технологічний процес зборки являє собою сукупність операцій по з'єднанню деталей у певній конструктивній послідовності з метою одержання готової машини або механізму необхідної якості.
Зборка є заключною стадією загального процесу виробництва машин і механізмів, тому вона багато в чому визначає їхню якість. Підвищення якості машинобудівної продукції нерозривно пов'язане з нормуванням й організацією праці робочих складальних цехів і ділянок. З погляду технології складальний процес може бути неоднорідним і включати слюсарні й монтажні роботи. При цьому можуть мати місце роботи, пов'язані з розбиранням вироби (після перевірки, обкатування й т.д.). Ці роботи нормуються з обліком нормативного поправочного коефіцієнта щодо часу зборки.
При нормуванні границею розділу технологічного процесу зборки звичайно служить складальна одиниця, тобто комплект, що зберігається, переміщається й подається на подальшу зборку (з одного робочого місця на інше) як єдине ціле. Виходячи із цього, під складальною операцією розуміється закінчена частина технологічного процесу, обмежена роботою над однією складальною одиницею на одному робочому місці. Розчленовування операції є необхідною умовою нормування й вивчення ручної праці. На практиці при утворенні розрахункових комплексів прийомів часто керуються тією диференціацією, що прийнята в загальмашинобудівних нормативах часу, але при цьому враховують форму організації праці на робочому місці й вимоги НОТ. Для фактичних умов роботи відрізняющихся від нормативних, варто використати поправочні коефіцієнти на змінені умови роботи. Наприклад, при установці й кріпленні вузлів у стиснутих умовах (усередині виробу й т.п.) поправочний коефіцієнт до оперативного часу дорівнює 1,2.
Умови, що враховують при нормуванні праці робітників-відрядників
1. Технологічний процес зборки розробляється не для однієї деталі, а для двох і більше взаємосопрягаємих деталей, тому нормувальник повинен уміти читати складальні креслення (по них визначати складальну базову одиницю) і всю інформацію, необхідну для розрахунку норми часу (розмір і маса деталей, технічні умови зборки й т.д.), контролювати її відповідність із технологічної (інструкційної) картою, зборки, щоб уникнути пропуску в розрахунках окремих прийомів роботи й перекручування аналізу умов праці.
. У слюсарно-складальних роботах трудові прийоми, як основні (з'єднання деталей або зміна розміру або форми), так і допоміжні (переміщення деталі в робочій зоні, узяття інструмента й ін.), є ручними, тому при нормуванні оперативний час не підрозділяється на основне й допоміжне (у випадку автоматичної зборки виділяються прийоми, пов'язані з установкою базової деталі, і визначається неповний оперативний час).
. Відповідно до вимог НОТ при нормуванні слюсарно-складальних робіт виходять із оптимальних методів і прийомів, які здійснюються шляхом не перериваних рухів і без раптових змін їхнього напрямку й навантаження. Крім того, вони дозволяють виконувати роботу двома руками одночасно й симетричними рухами; за допомогою механізованого інструмента (більше зроблених знарядь праці); вони сприяють зменшенню зони трудових рухів і зниженню фізичних зусиль робітника; активному сприйняттю роботи навколишнього середовища (наприклад, відомо, що органи слуху менш піддані утоми, чим ока, тому оптимальним може бути метод зборки із застосуванням акустичних приладів); виключають або знижують монотонність праці, що досягається чергуванням навантаження на окремі органи людини. Виконуються ці прийоми в умовах, коли на робочому місці дотримується сталість у розміщенні предметів, що дозволяє досягти стабільної спрямованості рухів робітника, синхронності в роботі, що підвищує навички й увагу робітника, поліпшує якість зборки.
Норми часу, установлені на слюсарно-складальні операції з обліком застосування зазначених вище оптимальних методів роботи й трудових прийомів, є прогресивними й сприяють росту продуктивності праці й зниженню стомлюваності людини в процесі робіт.
