Організаційні аспекти побудови системи антикризового управління на підприємстві
зміцнення бюджетної дисципліни підприємства;
удосконалення механізму управління фінансовими потоками;
створення системи маркетингового управління;
створення принципово нових моделей управління;
розробка ефективної системи мотивації персоналу.
При розробці стратегічних напрямів антикризового управління його механізм повинен бути моделлю, що складається з окремих блоків:
системи антикризового управління;
механізму антикризового управління;
процесів антикризового управління;
процесів інтеграції або дезінтеграції антикризового управління.
В умовах антикризового управління різко підвищуються вимоги до менеджерів усіх рівнів, що повинні знати, які чинники треба задіяти для якнайшвидшого подолання або пом’якшення наслідків кризових явищ. Менеджер у цих умовах зобов’язаний докласти всіх зусиль для забезпечення виробництва такої продукції, що неодмінно знайде свого споживача. Це можливо при впровадженні нових технологій та інновацій. Розв’язання таких завдань залежить насамперед від прийнятої стратегії менеджменту, у якій повинні відтворитися процеси інтеграції виробництва, перегляд існуючої структури управління для ефективного впровадження стратегічних і оперативних заходів виходу з кризи.
Розглядаючи тактику антикризового управління можна виділити дві найпоширеніші тактики, що дають змогу перебороти кризову ситуацію (рис. 2.5).
Рис. 2.5. Тактики антикризового управління [11]
Перша тактика називається захисною, оскільки заснована на заходах збереження, тобто скорочення всіх витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом, утриманням основних засобів і персоналу, що призводить до скорочення виробництва загалом. Така тактика, як правило, застосовується при дуже несприятливому збігу зовнішніх для підприємства обставин. Спеціалісти вважають, що застосування захисної тактики більшістю підприємств спричинює поглиблення кризи національної економіки і не сприяє поліпшенню фінансового стану підприємств, які її застосовують, тому що основні причини кризової ситуації перебувають зовні підприємства.
Найефективнішою вважається наступальна тактика, для якої характерне застосування не так оперативних, як стратегічних заходів. У цьому разі поряд з ресурсозберігаючими заходами здійснюється активний маркетинг, вивчаються і завойовуються нові ринки збуту, застосовується політика вищих цін, збільшуються витрати на вдосконалення виробництва шляхом його модернізації, відновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій. У такому разі змінюється або зміцнюється управління підприємством, здійснюються комплексний аналіз і оцінка ситуації, змінюється стратегія підприємства.
Реалізація антикризового управління підприємством включає [14]:
організацію роботи групи антикризового управління;
розробку механізму концепції відхилень при виході з ладу одного з елементів системи, що призвів до кризової ситуації;
уточнення моделі управління;
організацію інноваційних процесів у разі руйнації системи управління;
проектування і створення нової, дієвої системи управління;
організацію контролю й оцінки виконання антикризових заходів;
розробку методів мотивації персоналу.
Як зазначалося раніше, виділяють шість функцій антикризового управління: передкризове управління; управління в умовах кризи; управління процесами виходу з кризи; стабілізація нестійких ситуацій; мінімізація втрат і втрачених можливостей; своєчасне прийняття рішень.
Порядок виконання етапів організаційно - економічного механізму виходу підприємства з кризи показано у вигляді алгоритму на рис. 2.6 [19].
Рис. 2.6. Алгоритм організаційно - економічного механізму стабілізації виходу підприємства з кризи
Впровадження системи антикризового менеджменту на великих підприємствах передбачає наявність команди антикризових управляючих. Спеціалісти з антикризового управління можуть бути штатними співробітниками підприємства або незалежними консультантами та експертами різного рівня, що запрошуються для оцінки можливості відновлення платоспроможності підприємства і планування санаційних заходів.
Зовнішнє антикризове управління може здійснюватися арбітражним (зовнішнім, тимчасовим, конкурсним, санаційним) управляючим. Арбітражний управляючий - це фізична особа, яка має ліцензію, видану у встановленому порядку, володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою відносно боржника або кредиторів і діє на підставі ухвали господарського суду під час провадження справи про банкрутство. Ця особа призначається для здійснення процедури спостереження та зовнішнього управління підприємством. Головною метою діяльності зовнішнього управляючого є здійснення заходів щодо відновлення платоспроможності підприємства, погашення кредиторської заборгованості, поліпшення показників фінансово-господарської діяльності, виконання плану санації та збереження майна боржника. Слід відзначити, що до послуг зовнішнього управляючого підприємства звертаються за умов порушення справи про банкрутство.