Ефективність управління розвитком як основа забезпечення збалансованого зростання підприємства

Зростання конкуренції, швидкі зміни технологій та методів організації виробництва, глобалізація економічних відносин знижують ефективність використання традиційних підходів до управління розвитком підприємств і визначають необхідність пошуку нових концепцій забезпечення довгострокової успішності їх підприємницької діяльності.

На сьогоднішній день більшість підприємств має не просто пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі, але й випереджати їх виникнення. Обов’язковість адаптації підприємства, його випереджаючої керованої еволюції та управління змінами можна розглядати як необхідність розвитку підприємства.

Першоосновою розвитку підприємств слід вважати різноманітні зміни внутрішнього та зовнішнього характеру, які виступають результатом взаємодії економічних об’єктів, їх різних властивостей, рис і параметрів. Так, Є.М. Коротков, розглядаючи розвиток на рівні підприємства, трактує його як «сукупність змін, які ведуть до появи нової якості і зміцнення життєвості системи, її здатність чинити опір руйнівним силам зовнішнього середовища» [40]. В даному визначенні зазначається необхідність проведення змін у відповідь на вплив зовнішнього середовища, але не враховується обов’язковість формування потенціалу підприємства з метою проведення наступних змін, необхідність в яких ще не виникла.

В.А. Забродський та М.О. Кизим дають більш розширене визначення розвитку, конкретизуючи його щодо економіко-виробничої системи. За їхньою точкою зору, розвиток представляє собою процес переходу економіко-виробничої системи у новий, більш якісний стан шляхом нагромадження кількісного потенціалу, зміни структури і складу, результатом чого є підвищення її здатності чинити опір негативному впливу зовнішнього середовища[14]. Недоліком такого визначення залишається те, що кінцевою метою розвитку є лише захищеність від зовнішніх факторів, а зміна внутрішнього середовища виступає тільки способом її досягнення.

Серед багатьох науковців отримали поширення поняття «сталий розвиток підприємства», «керований розвиток підприємства», «організаційний розвиток». Так, А.В. Черних під сталим розвитком підприємства пропонує розуміти процес змін, що обумовлений впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища та такий, що характеризується збільшенням його потенціалу, попиту на продукцію, масштабу діяльності, можливістю забезпечення безперервного процесу виробництва та збереження платоспроможності протягом тривалого періоду часу [9]. При цьому розвиток повиннен бути стійким, тобто стабільним. Так, «стабільність» (від латин. stabilis) означає «міцність, незмінність, приведення в стійкий стан або підтримка цього стану, а також сам стан сталості, стабільності». Сталий розвиток припускає його несумісність із проявами революційних, катастрофічних змін і розрахований на тривалий час у своєму поступальному русі та підтримці цього стану в подальшому.

Під керованим розвитком пропонується розуміти виділену в складі підприємства систему, в якій об’єднані процеси реструктуризації та реінжинірінгу, інноваційні та інвестиційні процеси, що ведуть до кількісних та якісних змін у всіх функціональних галузях підприємства, а також контури управління на основі зворотніх зв’язків, де вирішуються завдання стратегічного й тактичного управління [18].

Достатньо поширеним слід визнати поняття організаційного розвитку, концепція якого виникла ще в 60-і роки ХХ століття. Ф.І. Хміль дає поняття організаційного розвитку, трактуючи його як «довготермінову роботу в організації щодо удосконалення процесів вирішення проблем і оновлення» та пов’язуючи із проведенням змін в організації. О.Д. Коршунова пропонує під організаційним розвитком вважати процес формування, накопичення та використання стратегічних здатностей з метою забезпечення зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції підприємства на ринках праці, капіталу та товарів відповідно до інтересів різних груп суб’єктів ринку [16]. Вона підкреслює, що розвиток не є синонімічним зростанню, оскільки розвиток пов'язаний не тільки із кількісними змінами в діяльності підприємства як зростання, а більшою мірою є пов’язаним із якісними змінами. Саме отримання нових якостей та компетенцій є ознакою розвитку організації. Більше того, результатом організаційного розвитку є збільшення потенціалу організації з позиції формування нових здібностей.

Необхідно також додати, що розвиток організації - це не разові перетворення з метою досягнення «найкращого» стану системи, а процес, що не припиняється в часі, плин якого не завжди відбувається постійно й безупинно. Розвиток організації найчастіше йде стрибкоподібно з подоланням різних по глибині й охопленню криз.