Види управління ресурсами підприємства

Одним з найважливіших якісних показників ефективного використання трудових ресурсів є продуктивність праці, що характеризує ефективність використання праці в процесі виробництва, підвищення зарплати і реальних доходів працюючих, розміри зниження собівартості продукції і збільшення накопичень.

Ефективність виробництва передбачає посилення економічних методів управління трудовими ресурсами, оскільки вони дозволяють досягти найбільш гармонійного поєднання суспільних, колективних, особистих інтересів, забезпечити раціональне використання робочої сили.

Трудові ресурси, як складова соціально-економічна категорія є невід'ємними важливими елементами процесу виробництва, від ефективного використання якого залежить виробничо-господарська діяльність підприємства.

Фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона виявляється у формах і методах накопичення фінансових ресурсів та використання їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення; у фінансовому законодавстві; практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансова політика держави залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів варто віднести: залежність держави від імпортних поставок сировини, матеріалів, інших видів природних ресурсів; рівень обміну технологіями; експортні можливості самої держави та ін.

Внутрішніми факторами, які суттєво впливають на фінансову політику, є: форма власності на основні засоби виробництва; структура економіки; соціальний склад населення; стан розвитку економіки і організація грошового обігу; стабільність грошової одиниці; розвиток форм кредитування.

Фінансова політика держави базується на таких загальних принципах:

) постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення;

) мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій (освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та ін.);

) вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів.

Залежно від тривалості періоду фінансову політику поділяють на:

) фінансову стратегію;

) фінансову тактику.

Фінансова стратегія - довготерміновий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який

передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною та соціальною стратегією. У процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, розробляються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємопов'язані. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

У складі фінансової політики як самостійні чинники існують: податкова політика, бюджетна, грошово-кредитна та митна.

Податкова політика реалізує інтереси держави. її головне призначення - вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби та перерозподілення цих коштів через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:

джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;

пріоритетних напрямів видатків бюджету;

допустимих меж розбалансованості бюджету;

джерел фінансування бюджетного дефіциту;

принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Під грошово-кредитною політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції й курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві та в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії та розміщення державних і корпоративних цінних паперів та регулювання їх дохідності.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику, основним завданням якої є примноження золотовалютних резервів держави.