Соціальний захист малозабезпечених верств населення в умовах ринкових відносин

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну політику управління господарством, але і вимоги до робочої сили, формує нову політику господарської мотивації. Процес переходу до нових цінностей у житті суспільства йде не зовсім гладко. Постійно дає про себе знати гостра суперечність між необхідністю проведення твердої економічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей.

Система соціального захисту населення може бути ефективною за умови її диференціації й адресності.

Соціальний захист - необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвинутої держави. Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX - на початку XX ст. В широкому загальносоціологічному змісті відповідний термін уперше з'явився в США в 30-х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи заходів, .що захищають будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття чи втрати роботи, різкого скорочення доходу через хворобу, народження дитини, виробничу чи травму профзахворювання, інвалідність, старість, втрату годувальника і т. її.

У сучасних вітчизняних публікаціях зустрічається безліч трактувань поняття соціального захисту і реальності, що позначається ним. Сама система соціального захисту в широкому розумінні - це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що надають умови для забезпечення засобів існування:

• працездатним громадянам - за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

• соціальне вразливим верствам - за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

Система соціальних гарантій у сфері праці

У цьому й іншому трактуваннях є елементи, що відбивають різні сторони сутності соціального захисту і, спираючись на які, можна повною мірою розкрити зміст поняття у вузькому значенні. Соціальний захист - це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і заходів, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, забезпечують гідну і соціальне прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, за якими вона здійснюється, а з іншого - інституціональну, тобто систему інститутів, що її забезпечують (держава, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати такі напрямки:

• забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від факторів, що знижують життєвий рівень;

• створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі засоби для життя будь-якими способами, що не суперечать закону;

• створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в обсязі суспільних можливостей і з урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі та ін.;

• забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;

• забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

• захист громадян від злочинних зазіхань;

• захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідає принципам правової, демократичної держави;

• створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;

• захист від політичного переслідування й адміністративної сваволі;

• забезпечення свободи духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

• створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

• забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

Глибокі соціально-економічні перетворення, що йдуть в Україні, спрямовані на утвердження ринкової економіки, роблять проблему забезпечення ефективного соціального захисту громадян взагалі і працівників підприємств, зокрема, надзвичайно актуальною. З одного боку, ці перетворення підсилюють соціальний захист громадян, а з іншого - вимагають набагато більше зусиль у справі соціального захисту, захисту від безробіття, інфляції, матеріальної незабезпеченості значної частини громадян.

Ціль соціально-політичних перетворень в Україні - затвердження дійсно цивільного суспільства. Останнім часом у літературі цьому приділяється багато уваги, робляться спроби, і не безуспішні, виявити характеристики цієї багатогранної системи. На жаль, допоки в Україні ця мста не знаходить належної реалізації. Об'єктивна потреба породжує необхідність посилення соціального захисту широким спектром напрямків. Але головним залишається захист від зниження життєвого рівня трудящих і від безробіття, а на конкретному підприємстві - це турбота про умови і зміст праці, організацію і систему її оплати. Багато важливих функцій із соціального захисту працюючого населення здійснюється саме на рівні підприємства, хоча на соціальному захисті зав'язана ціла система соціальних інститутів.