Соціальний захист малозабезпечених верств населення в умовах ринкових відносин

Іншим важливим соціально-нормативним інститутом, що дедалі ширше входить у практику наших підприємств і різних організацій і який за певних умов може виступати засобом соціального захисту, є трудовий контракт. Його не можна однозначно і беззаперечно оцінити саме як інститут соціального захисту, але він може бути ним, якщо контрактна система на підприємстві (трудовій організації) відрегульована таким чином, що передбачає спеціальну систему забезпечення прав працівників, якщо в ньому чітко обумовлюється відповідальність роботодавця за недотримання обумовлених у контракті соціально-економічних гарантій.

Усі перераховані вище соціальні інститути тією чи іншою мірою включені в механізм соціального захисту. Процес формування механізму соціального захисту в нашій країні йде безупинно, і вже сьогодні можна говорити про його компоненти: інституціональний, що використовує весь перелік існуючих інститутів соціального захисту; інструментальний, що включає використовувані засоби для вирішення задач соціального захисту; діяльний, коли застосовуються різні форми діяльності інститутів з виконання функцій соціального захисту - нормотворча, організаційна, переговори соціальних суб'єктів тощо.

Основні принципи механізму соціального захисту:

• повинен бути взаємопов'язаний із системою економічних відносин, базуватися на ефективній праці працюючих;

• не може бути обмежений гарантіями тільки в якій-небудь одній сфері життя;

• має спиратися на національні і культурні традиції народів, враховувати їхній досвід;

• повинен базуватися на іншому принципі мислення, активно розвивати і формувати в людей елементи самозахисту.

Будь-який соціальний захист будується на соціальних гарантіях, що також являють собою визначену систему. Гарантії повинні:

• регулювати ринок робочої сили через зняття суперечностей між її попитом та пропозиціями;

• сприяти повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства (ніхто не повинен проти своєї волі залишатися без роботи);

• розраховуватися па всі категорії працездатного населення, особливо виділяючи при цьому нужденних.

Система гарантій повинна враховувати структуру населення конкретного регіону, що за трудовим потенціалом може бути поділена на такі групи:

• придатних для роботи в сучасних умовах;

• тих, хто може бути використаний лише після відповідної професійної підготовки;

• хто може працювати, але при створенні придатних умов праці;

• хто взагалі не може працювати;

• хто не прагне працювати.

Розрізняють наступні гарантії:

1. Гарантії в реалізації права на працю: свобода вибору занять і роботи; держава визнає оплачувану зайнятість як основу способу життя; держава безкоштовно сприяє в підборі придатної роботи; безробітних держава безкоштовно навчає новим професіям і т. д.

2. Додаткові гарантії деяким категоріям громадян: молоді; пенсіонерам; самотнім і багатодітним батькам, що виховують неповнолітніх дітей; жінкам, що виховують дітей дошкільного віку і дітей-інвалідів; безробітним; звільненим з місць ув'язнення; біженцям і т. д.

Система соціальних гарантій передбачає надання соціальне значущих благ та послуг усім громадянам без урахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо). Ця форма соціального захисту громадян базується на принципах загального оподаткування і бюджетного фінансування соціальних витрат.

До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги, тобто соціальні гарантії окремим категоріям населення (ветерани війни, інваліди і т. д.).

Під соціальною допомогою як формою соціального захисту населення розуміють надання соціальних благ та послуг соціально вразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об’єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Державна соціальна допомога здійснюється двома шляхами: як програма допомоги в грошовій формі та допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків і обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок студентам тощо.

Соціальне страхування - найпоширеніша форма соціального захисту населення від різних ризиків, пов'язаних із втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування із спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.