Поняття інтелектуального капіталу як об’єкту управління знаннями

Еволюція поняття "капітал"

Капітал є досить важливою та складною категорією економічного наукового знання. Протягом формування та розвитку науки категорія зазнала значних трансформацій, змін, доповнення.

Виникнення капіталу як економічного явища було відображено ще в творах античних та середньовічних мислителів, у яких він розглядається переважно у двох формах - лихварському та грошовому (Аристотель, Фома Аквінський, Ж.Кальвін та ін.). У них "капітал" означав головну суму, основне багатство. Під цим багатством розуміли концентрацію майна або грошей в однієї особи, яка мала право на їх використання.

Класики економічної науки розуміли під капіталом концентрацію багатства, а гроші вважали безцінним багатством, що нічого не виробляє.

Загалом економічна наука класичного періоду (А.Сміт, У.Петті, Ф.Кене) досить широко трактувала категорію "капітал". Дослідники розуміли природу капіталу, але не змогли чітко визначити його елементи. На нашу думку, це пов’язано з тим, що в цей період лише почали розвиватись капіталістичні відносини, за яких роль людини зводилась лише до кількості фізичної праці, яку вона могла продати. Але фізична праця як товар (на відміну від "праці-фактора"), у зв’язку з її надлишком (рабовласництво, феодалізм), була досить дешевою, тому й значної ролі в соціально-економічних відносинах не відігравала. Пріоритетного значення в розумінні загальносуспільного багатства, а отже і капіталу, вчені-класики наділяли матеріальним об’єктам, засобам виробництва і т.п.

У роботах дослідників неокласичного періоду (К.Вікселя, Дж.Б.Кларка), хоча і немає конкретних спроб визначення природи нематеріального капіталу, але, на нашу думку, їх ідеї є важливим етапом в утвердженні тих методологічних засад, що були сформовані класиками та доповнені А.Маршалом та ін.

Дослідники економічної науки першої половини XX ст. досить обережно ставились до трактувань капіталу, а тому чітких уявлень щодо його структури не було. Так, зокрема, Дж.М.Кейнс вважав, що капітал - це багатство, яке приносить більший прибуток, ніж при альтернативному використанні (збереження в грошовій формі для отримання банківського відсотку). У той же час автор підкреслює роль психологічних особливостей людини в економічних процесах. [9, ст. 156]

У 60-70-х рр. XX ст. в межах інституційного напряму розвитку економічної науки, систематизуючи досягнення попередників, Дж.Гелбрейт пов’язує не інститути і виробництво, а людину та технологію, знання і техніку. [7, ст. 113]

Це, безумовно, є значним прогресом у розвитку теорії як нематеріальних ресурсів в цілому, так і людського та інтелектуального капіталів зокрема. Слід сказати, що в цей період постають питання відносин між людьми (О.Мейо, Ж.Фрідмен), управління людськими ресурсами (М.Армстронг, М.Бір), управління знаннями (К.Свемі, І.Нонака, X.Такеучі).

Паралельно з розвитком інституціоналізму в середині XX ст. розпочинають формуватись нові напрями економічної науки - теорія інформаційного суспільства (М.Кастельс, П.Дракер) та постіндустріалізм (Д.Белл, В.Іноземцев). У працях цих дослідників зароджуються погляди на людину, її розум, інтелект, вміння, навички, досвід як на головні рушійні сили суспільного розвитку. При цьому і людина, і технологія розглядаються в широкому розумінні. Людина - з її фізичними та інтелектуальними особливостями, а технологія - як сукупність взаємовідносин системи "людина-природа". Таким чином, новий методологічний підхід будується на розумінні виключно важливої ролі нематеріальних факторів виробництва, у першу чергу інтелекту людини.

Інтелектуальний капітал

Відповідно інтелектуальний капітал як економічна категорія з’явилась відносно недавно. Часто дослідники виділяють три етапи розвитку концепції управління знаннями та безпосередньо пов’язаного з нею інтелектуальним капіталом. Так у 1959 році американський вчений П.Дракер в роботі "Орієнтири завтрашнього дня" увів в оборот термін "робітник знань" (knowledge worker), у 1960 році нобелівські лауреати з економіки Т.Шульц, Е.Денісон та Г.Беккер запропонували сміливий термін "людський капітал" (human capital), який на той час був більш метафорою та теоретичним висловом, аніж реальною категорією, а вже у 1969 році Дж.Гелбрейт у листі до економіста М.Калека користується висловом "інтелектуальний капітал".