Поняття про ефективність та продуктивність персоналу підприємства

Проблема ефективної роботи персоналу є однією з найважливіших задач державного будівництва, адже до цієї категорії прямо чи опосередковано відноситься абсолютна більшість дорослих громадян України.

Ефективність відноситься до ключових понять теорії управління економічними системами. В практичній діяльності ефективність часто вживаеться як синонім успішності, продуктивності, конкурентоспроможності. В економічній науці це поняття тлумачиться у трьох аспектах:

— ефективність як співвідношення витрат і результатів;

— як характеристика стану економічної системи чи якості управління (ефективне - неефективне);

— як ступінь наближення до оптимального стану системи чи як вірогідність досягнення мети [8; 150].

Таким чином, під ефективністю персоналу слід розуміти співвідношення економічного ефекту (кількість продукту, сума виручених грошей) з витратами, пов’язанами з працею задля його досягнення. Витрати не обов’язково є фінансовими. Вони можуть бути організаційними, психологічними тощо.

Окрім того, ефективністю можна назвати модель найбільш повного використання трудового потенціалу підприємства без необхідності виснажувати його ресурси.

Ефективність персоналу залежить насамперед від організації роботи підприємства, прогресивності технічного устаткування, кваліфікації та досвіду працівників, матеріальної віддачі та морального задоволення, яке вони отримують від праці.

Одним з суттєвих критеріїв економічної ефективності є «продуктивність праці», що характеризує кількість продукції одиниці продукції. У залежності від цілей дослідження, продуктивність праці може бути оцінена за трьома методами:

— Натуральним: вимірювання базується на обліку роботи в натуральному вираженні (тоннах, метрах, м3) за одиницю часу - місяць, рік, зміну, годину.

— Трудовим, що полягає в обчисленні витрат праці, затрачених на одиницю продукції. Відповідний показник, характеризується трудомісткістю робіт і є оберненою величиною натурального показника.

— Вартісним - для розрахунків приймають весь обсяг товарної (валової) продукції підприємства, що виготовлена (реалізована) за одиницю часу.

Існують різні підходи до визначення рівня продуктивності праці залежно від специфіки діяльності підприємства або його підрозділів, мети розрахунків. Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то трудомісткість може розраховуватись за окремими видами продукції (послуг). Достовірність цих розрахунків зростає при визначенні повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Показники праці передбачають добре поставлену роботу з технічного нормування та обліку праці. Переважно вони використовуються на робочих місцях, дільницях, в цехах, що випускають різноманітну продукцію, та за умов значних обсягів незавершеноговиробництва, яке неможливо виміряти у натуральних та грошових одиницях [14; 22-24].

Показником продуктивності індивідуальної праці є показник виробітку. Він може вимірюватися у людино-годинах або в людино-днях - в залежності від методики.

Віддача від праці залежить від її інтенсивності та продуктивної сили. Під інтенсивністю розуміють рівень її напруженості - кількість праці, що витрачається робітником за певний проміжок робочого часу, тобто сукупність витрат його фізичної, нервової і розумової енергії в одиницю часу. Продуктивна сила праці створюється рівнем майстерності робітника, рівнем застосовуваної технології виробництва, розмірами і результативністю засобів виробництва, природними умовами.

Синтез інтенсивності праці та її продуктивної сили складає продуктивність праці. При цьому інтенсивність праці є гранично обмеженим джерелом зростання продуктивності праці, оскільки гранично обмежені фізичні сили людини. Інтенсифікація праці грунтується на природних здібностях індивіда, тоді як продуктивна сила - на можливостях, придбаних усім людством [21; 253].

Під чинниками зростання продуктивності праці розуміються рушійні сили, умови, обставини, які впливають на зміну рівня продуктивності праці. За змістом вони поділяються на чотири групи:

— матеріально-технічні - склад та технічний рівень знарядь праці, інструментів та пристосувань; ступінь механізаціі та автоматизації виробництва; прогресивність матеріалів;

— організаційні - прогресивність організації та обслуговування робочих місць; умови виробництва, ступінь його безперервності та ритмічності; рівень спеціалізації, кооперації, комбінування та концентрації виробництва; раціональність розміщення виробництва;

— економічні - дієвість системи матеріальної зацікавленості і матеріального стимулювання працівників у підвищенні продуктивності; наявність матеріальних, економічних та трудових ресурсів для здійснення заходів з підвищення продуктивності праці;

— соціальні - культурно-технічний та моральний рівень кадрів, рівень трудової і технологічної дисципліни, соціальний розвиток трудової дисципліни, форми морального стимулювання.