Постановка та практична значущість проблеми дослідження

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати також включаються доплати, надбавки, премії. В доплати не входять: виплати за роботу в понаднормований час, у важких або шкідливих умовах, з особливими географічними і геологічними умовами підвищеного ризику здоров’ю тощо. Ці кошти повинні виплачуватися зверх мінімуму. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Це виражається в тому, що працівники мають право претендувати на певний місячний рівень винагороди за працю. Цей рівень не знижується, якщо норма робочого часу і норма виробітку не виконані не з вини працівника. Неспроможність підприємства виплачувати мінімальну заробітну плату всім своїм працівникам є однією з ознак банкрутства.

Величина мінімальної заробітної плати звичайно визначається на основі прожиткового мінімуму, який розраховується за нормативами задоволення мінімальних потреб у товарах і послугах з урахуванням рівня цін, і повинна відповідати йому. Якщо такої відповідності немає, то це свідчить про відставання економічного розвитку країни або про недосконалість існуючої системи розподілу, оскільки мінімальна заробітна плата - одна із складових мінімальних гарантій держави.

Відповідність мінімальної заробітної плати споживчому мінімуму можлива лише за стабільної економічної ситуації і певного високого рівня виробництва. В умовах кризового стану економіки мінімальний розмір оплати праці та інші соціальні виплати визначаються виходячи з реальних економічних умов.

По мірі стабілізації економіки мінімальний розмір заробітної плати повинен наближуватися до рівня прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.

Серед великої кількості завдань, які необхідно розв’язувати в умовах переходу до ринкових відносин - це проблема охорони праці.

На умови праці значно впливає економічний стан підприємства, стан матеріально-технічної бази виробництв, технологій, які застосовуються, устаткування, правові та соціальні акти щодо захисту працюючих.

Основою законодавства України про охорону праці є Конституція України, яка гарантує громадянам України право на працю і безпеку праці, та система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію конституційного права.

Основними законодавчими актами цієї системи є Закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про цивільну оборону», Кодекс законів про працю України та інші.

З точки зору охорони праці основна роль в цій системі належить Закону України «Про охорону праці», прийнятому в жовтні 1992 р. Україна першою серед республік колишнього Радянського Союзу прийняла такий закон. Мета Закону України «Про охорону праці» - регулювання відносин між роботодавцем і працівником з питань охорони праці. Посередником в регулюванні цих відносин виступають держава, профспілки, інші офіційні об’єднання громадян. Закон включає 8 розділів і 39 статей.

Закон України «Про охорону праці» визначає саме поняття охорони праці як соціальної категорії.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, направлених на збереження життя і здоров’я людини в процесі праці.

Основними принципами державної політики в галузі охорони праці відповідно до Закону є:

пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повна відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічно соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;