Постановка та практична значущість проблеми дослідження

регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

оподаткування доходів працівників.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Ст. 3 Закону «Про оплату праці» визначає її як законодавчо встановлений розмір плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України.

При нормуванні праці застосовуються такі види норм: норми часу, норми виробітку, норми обслуговування.

Норма часу - це розмір витрат робочого часу, встановлений для виконання одиниці роботи працівником або групою працівників відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах.

Норма виробітку - це встановлений обсяг роботи, який працівник повинен виконати за одиницю робочого часу.

Норма обслуговування - це кількість виробничих об’єктів або одиниць обладнання, які працівник повинен обслужити протягом одиниці робочого часу. Норми обслуговування призначаються для нормування праці працівників, зайнятих обслуговуванням устаткування.

За період з 1985 р. по теперішній час рівень роботи з нормування праці значно знизився. Така ситуація обумовлена умовами перехідного періоду, реформуванням принципів господарювання та економічних відносин.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що з переходом до ринкової економіки підвищуються вимоги до нормування праці і розширюється сфера його використання. Нормування праці в зарубіжній практиці розглядається в якості найважливішої складової функції управління підприємством, тісно пов’язаною з усіма сферами його діяльності: виробничою, технічною, організаційною, фінансово-економічною, соціальною.

Актуальність нормування праці на сучасному етапі економічного розвитку пояснюється також посиленням соціальної спрямованості сучасного менеджменту. Норми праці при цьому слугують основою регулювання соціально-трудових відносин між роботодавцями і найманими робітниками.

Основні питання нормування праці в Україні регулюються окремим розділом (глава 6) Кодексу законів про працю (КЗпП) України. За період незалежності України в цей розділ двічі вносилися зміни. Законом України від 5 червня 1995 р. з КЗпП України виключена ст. 93, яка визначала порядок вирішення розбіжностей, що виникали при встановлені і перегляді деяких норм праці. 7 липня 1995 р. Наказом Міністерства статистики України №172 (нині Державний комітет статистики) затверджена Інструкція про складання підприємствами Звіту про виконання норм виробітку і стан нормування праці за формою №4-ПВ.

Органом функціонального управління в сфері нормування праці сьогодні виступає Міністерство праці і соціальної політики України, створене згідно Указу Президента України від 25 липня 1997 р. «Про створення Міністерства праці і соціальної політики України». Міністерство, відповідно до Положення «Про Міністерство праці і соціальної політики», затвердженого Указом Президента України від 30 липня 2000 р., може брати участь у реалізації державної політики в сфері нормування праці. У підпункті 11 пункту 4 цього Положення серед головних задач Мінпраці називає розробку і здійснення заходів, що мають мету удосконалення нормування праці, розробку і затвердження міжгалузевих норм праці {6, с. 380}.

Не дивлячись на певні складнощі, які виникають в практиці нормування, важливо відзначити, що нормування праці не втрачає своєї актуальності у сучасних умовах господарювання.

Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система. Вона являє собою систему спеціальних нормативів, за допомогою яких проводиться диференціація заробітної плати різних категорій працівників залежно від складності, інтенсивності роботи і умов праці. У відповідності до ст. 6 Закону «Про оплату праці», тарифна система включає в себе: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна сітка формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, що встановлюється у розмірі, не нижчому, ніж визначений генеральною (галузевою) угодою, та міжкваліфікаційних співвідношень розмірів тарифних ставок.

Тарифна ставка першого розряду - це розмір винагороди за просту працю, виконану за одиницю часу. Розмір тарифної ставки першого розряду визначається підприємством самостійно у колективному договорі і не може бути нижчим від розміру, визначеного генеральною чи галузевою угодами.