Постановка та практична значущість проблеми дослідження
встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;
використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони праці, а також співробітництво і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.
З метою реалізації цих принципів, а також з метою чіткого визначення правовідносин між працівником і роботодавцем щодо питань охорони праці, які є однією із важливіших суспільних проблем, правове поле Закону України «Про охорону праці» охоплює основні аспекти цих правовідносин, у тому числі:
гарантії прав громадян на охорону праці при укладанні трудового договору та в процесі праці, на соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, на відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я чи спричинення моральної шкоди, права жінок, неповнолітніх, інвалідів на охорону праці тощо;
організація і управління охороною праці на виробництві, обов’язки власника і працівника щодо охорони праці, медичні огляди і навчання працівників, фінансування охорони праці та її регулювання в колективному договорі, служба охорони праці на підприємстві, додержання вимог охорони праці при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, комісія з охорони праці підприємства, інформація та звітність про стан охорони праці, добровільні громадські об’єднання працівників і спеціалістів з питань охорони праці;
економічне стимулювання охорони праці, відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці, застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій, установ, відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємств;
державні міжгалузеві і галузеві нормативні акти про охорону праці, їх види, порядок їх опрацювання, прийняття, скасування та припинення чинності, поширення державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці на сферу трудового і професійного навчання молоді;
державне управління охороною правці, органи, що його здійснюють, їх компетенція і повноваження, організація наукових досліджень з питань охорони праці;
державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, органи державного нагляду за охороною праці, їх повноваження і права, уповноважені трудових колективів і профспілки як представницькі органи, що здійснюють функції громадського контролю за охороною праці;
відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці.
Ведеться Державний реєстр нормативних актів про охорону праці, в якому кожному нормативному акту присвоєно відповідний код - для можливості машинного обліку і зручності користування ними.
Для того, щоб жити і працювати, а також задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, працівник повинен отримувати за свою працю матеріальну винагороду, яка законодавством визначається як заробітна плата.
Ст. 21 Закону «Про оплату праці» забороняє. Будь-яке зниження розмірів заробітної плати залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Законодавством передбачено, що заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державного мінімального розміру.
Законом України «Про оплату праці» передбачено два види регулювання заробітної плати: державне та договірне.
Законом «Про оплату праці» визначено сферу державного регулювання заробітної плати найманих працівників в Україні. На державному рівні відбувається:
встановлення розміру мінімальної заробітної плати;
інших державних норм і гарантій оплати праці;
умов і розмірів заробітної плати керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;
умов і розмірів заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;