Сутність кадрового потенціала
На нашу думку, відносно проблем формування кадрового потенціалу акціонерних товариств доцільним є розрізняти поняття персоналу і кадрів. Якщо всіх зайнятих в акціонерному товаристві можна називати персоналом, тоді кадри – це працівники, що входять до основного складу робочої сили, працюють на підприємстві як постійні. Відносно того, чи потрібно до кадрів відносити тільки тих працівників, що мають кваліфікації. На наш погляд, зараз це недоречно, оскільки головною проблемою підприємств як суб’єктів ринкової економіки перш за все є формування сталого колективу, який потрібен для здійснення підприємствами економічної діяльності, досягнення цілей розвитку, в тому числі і становлення в якості ефективних, конкурентоспроможних структур ринку. Але, зрозуміло, що якщо у понятті «кадровий потенціал» наголос робити на потенціалі, як прихованих можливостей, які повинні набути розвиток, реалізації, то мова може йти перш за все про кваліфікацію, компетентність, які в сучасних умовах є найважливішими характеристиками робочої сили, а тим самим кадрового потенціалу.
Таким чином, під кадрами розуміються не всі працівники, а тільки такі, що постійно працюють на підприємстві. Але серед постійно працюючих важливіше значення має виокремлення і збільшення тих працівників, що пройшли професійну підготовку і що володіють спеціальними пізнаннями, трудовими навичками або досвідом роботи у вибраній сфері діяльності. До цієї частини працівників можна використовувати і поняття персоналу, якщо пам'ятати, що мова йде про постійний, сталий склад робочої сили.
Тепер відносно співвідношення понять «кадри», «кадровий потенціал», «трудовий потенціал». Категорія «потенціал» застосовується в різних галузях знань, широко використовується в соціально-економічних дослідженнях, слугує інтегральною мірою оцінювання можливостей тієї чи іншої системи, що свідчить про її загальнонауковий характер. На відміну від аналізу актуалізованих можливостей, головний принцип потенціалізму полягає у визначенні закладених у системі різноманітних можливостей, виявленні діапазону підстав розвитку процесу або системи, які за відповідних умов можуть бути реалізованими у нинішньому або майбутньому періодах.
Становлення категорії «потенціал» як узагальнювальної характеристики ресурсних можливостей у тій чи іншій сфері діяльності пов'язане з усвідомленням вичерпності і обмеженості ресурсів, що використовувались. Еволюція поглядів відносно сутності потенціалу в економічній науці детально описана академіком Пирожковим С. І. Запровадження терміна в економічні дослідження, як зазначає вчений, розпочалося з розробки проблеми комплексного оцінювання рівня розвитку продуктивних сил у 20-ті роки минулого століття. Так, у 1924 р. український економіст К.Г. Воблій включає в поняття продуктивної сили елемент виявленої або потенційної енергії, спроможність країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб. У 1927 році В. Вейц визначає продуктивні сили за такими компонентами, як потенційно працездатне населення в динамічному аспекті, предмети і засоби праці в потенції, а також матеріальні умови здійснення виробничого процесу, які з потенційних перетворюють продуктивні сили на кінетичні. Під кінетичними виробничими силами дослідник розуміє витрати живої й уречевленої праці, прямо або опосередковано задіяної у виробничому процесі в цей період у певному господарському комплексі.
Базуючись на концепції демографічної революції, С. Шульц (1936 р.) запровадив поняття демографічного потенціалу, тобто спроможність суспільства до розмноження, яка може виявлятися за такого рівня народжуваності і смертності у разі елімінування будь-яких побічних факторів. У 1940 р. Л. Герш використовує поняття життєвого потенціалу і розробляє таблиці середньої тривалості життя. У 1954 р. С.Г. Струмилін впроваджує поняття економічного потенціалу і його визначення через продуктивну силу праці всіх працездатних членів суспільства з урахуванням їхньої «дієздатності», а в 1962 р. В.С. Нємчинов вводить у науковий обіг термін «потенціал розширеного відтворення».
Значний внесок у дослідження проблем потенціалу зробив дійсний член Національної академії наук України С. І. Пирожков, запропонувавши основи концепції трудового потенціалу, обґрунтувавши його структуру, сформулювавши підходи до оцінки відтворення на різних етапах життєвого циклу людини, впровадивши поняття «потенціалізм» як діяльність з позиції діалектики можливого і дійсного, що небезпідставно актуалізується у самостійний науковий напрям.
Таким чином, потенціал – це сукупність можливостей, які притаманні ресурсу і за визначених умов можуть бути реалізованими.
