Розвиток як системна властивість організації

Розвиток - необоротний закономірний процес, направлений на зміну матеріальних та соціальних об’єктів. Під розвитком зазвичай розуміють збільшення складності системи, покращення пристосованості до зовнішнього середовища, збільшення масштабів діяльності, кількісний ріст економічних показників і якісне покращення структури підприємства, соціальний та економічний прогрес. Розвиток проявляється в появі нових елементів та диференціації. Характеризується такими кількома змістовними властивостями, що його визначають:

) спрямованість;

) швидкість;

) результат;

) причинність.

Розрізняють такі закономірності розвитку:

) нерівномірність і гетерохронність (нерівномірність означає, що економічні галузі і підрозділи розвиваються нерівномірно; гетерохронність - асинхронність фаз розвитку окремих підрозділів та функцій управління);

) нестійкість розвитку (розвиток завжди проходить через нестійкі періоди, виражається у кризах розвитку);

) сенситивність розвитку (проявляється через вплив на підприємство зовнішніх факторів);

) кумулятивність (результати розвитку попередньої стадії включаються в наступну).

Розвиток підприємства можна поділити на такі стадії:

. Економічний розвиток (збільшення капіталу підприємства);

. Соціальний розвиток (формування позитивного іміджу та марки, збільшення ринків збуту, широкий вибір постачальників);

. Інтелектуальний розвиток (навчання персоналу, мотивація, заохочення).

Розвиток - це необоротна, спрямована, закономірна зміна матерії і свідомості. Дві форми розвитку - еволюційне (поступові кількісні і якісні зміни, зміна свідомості сполучається зі зміною матерії) і революційне (стрибкоподібний неусвідомлений перехід від одного стану матерії до іншого, або стрибкоподібним зміною свідомості без відповідного зміни базису). Виділяють також прогресивний і регресивний розвиток.

Розвиток організацій обумовлений наступними факторами:

Зміна зовнішнього середовища (економіка, політика, етика, культура та ін );

Зміна внутрішнього середовища (переміщення працівників, перехід на нові технології тощо);

Потреби та інтереси людини і суспільства (потреба в самовираженні людини, потреба в додатковому продукті суспільства й ін);

Старіння і знос матеріальних елементів (устаткування, людини, технології);

Зміна екології;

Технічний прогрес;

Глобальний стан світової цивілізації;

«Наукове пізнання» не може здійснюватися хаотично, безладно. воно має визначену систему і підпорядковується визначеним закономірностям [7]. Ці закономірності пізнання визначаються закономірностями розвитку і функціонування підприємства. Розвиток організації завжди є системним, тому що розвиток одного підрозділу неможливий без розвитку інших.

Організація - це функціонально-цільова сукупність людей, з притаманною їй соціальною структурою, каналами комунікацій, орієнтації, координації, управління і контролю, яка формується на основі розподілу праці, спеціалізації функцій та ієрархиризованої системи взаємодії між індивідами, групами й структурними підрозділами для задоволення соціальних потреб індивідів та суспільства. Якщо говорити простіше, то організація - це свідомо координоване соціальне утворення з визначеними границями, що функціонує на відносно постійній основі для досягнення спільної для всіх її членів мети [11].

Організації створюються й існують внаслідок того, що задана ціль не може бути досягнута однією людиною або навіть групою людьми, які працюватимуть незалежно та не координовано. Менеджери займаються організаційною діяльністю, щоб виконати три речі:

· по-перше, процес організації підвищує ефективність і якість роботи;

· по-друге, потреба в процесі організації зумовлена необхідністю встановлення відповідальності;

· по-третє, полегшення комунікацій. Формальна комунікація прямо слідує за структурою влади в організації.

Більш повно поняття „організація” включає такі взаємопов’язані елементи: 1) цілі, завдання; 2) групування завдання для визначення видів робіт; 3) групування видів робіт у відповідних підрозділах згідно з цілями організації; 4) делегування повноважень, розподіл відповідальності та визначення числа рівнів в ієрархії управління; 5) створення такого організаційного клімату, який спонукає працівників вносити максимальний вклад в досягнення цілей організації; 6) проектування системи комунікацій, що забезпечує ефективність прийняття рішень, контролю та координації; 7) побудова єдиної організаційної системи, що забезпечує внутрішню узгодженість середовища та здатність до них адаптуватися. завдань і їх носіїв.