Методологічні засади управління розвитком торговельного центру
Сучасний етап розвитку економічної наукової думки характеризується переосмисленням традиційних підходів і методик управління соціально-економічними системами різних рівнів. Якщо в недалекому минулому вимірювання досягнень підприємств здійснювалося за допомогою таких методів управління розвитком господарюючих суб’єктів, які базувалися на управлінні фінансовими показниками діяльності, то сьогодні реалії сучасного ведення бізнесу вимагають переосмислення основних факторів економічного розвитку. Сьогодні існують багато проблем теоретичного та прикладного характеру, що заважають ефективному й якісному розвитку підприємств.
Необхідність удосконалення довгострокових механізмів управління підприємствами зумовлена глибинними структурними перетвореннями у світових економічних відносинах, які проявляються в усіх сферах суспільного життя:
динамічні зміни структури суспільних потреб, що викликають зникнення традиційних та активний розвиток нових ринків;
швидкий розвиток науково-технічної бази суспільного виробництва, що призводить до внутрішньої нестабільності виробничих систем;
зміни суспільної свідомості та відношення до економічної діяльності, як такої, зумовлюють формування соціальних стереотипів чи моделей бізнес-діяльності;
глобалізація економічних відносин різних рівнів, що якісно змінює характер функціонування самих виробничо-комерційних систем, надаючи їм як нові можливості, так і генеруючи нові ризики.
Починаючи теоретичні дослідження розвитку підприємств, слід визначитися з ключовими загальнонауковими категоріями, що формують філософську базу досліджень.
Як і всі види діяльності, управління розвитком може здійснюватися на основі різних підходів. Часто керівники, здійснюючи керівний процес, не завжди задумуються, чому приймають саме таке рішення та чи є воно дієвим. Тому, щоб вдосконалювати свій спосіб дій, потрібно вміти відрізняти його від інших способів, приймати його переваги та недоліки в порівнянні з ними. Необхідно відрізняти підходи до управління розвитком по тим принципіальним установкам, які визначають характер планування, організації, управління та контролю. У цілому можна виділити наступні ознаки розрізнення підходів до управління розвитком: суб’єкт управління розвитком, орієнтація управління, інтегрованість управління, тип реагування на зміни.
Суб’єкт управління розвитком. Ця ознака дозволяє встановити - чи витупає в якості суб’єкта тільки адміністрація організації, чи в обговоренні ходу робіт, розробці рішень широко задіяний трудовий колектив. В першому випадку ми будемо говорити про адміністративний підхід до управління, а в другому - про партисипативний (демократичний) підхід.
Організація управління. Ця ознака дозволяє встановити орієнтовне управління на процес або на результат (цільове управління).
При управлінні, орієнтованому на процес, суб’єкт, забезпечуючи пристосованість до нововведень, не уявляє собі чітко очікуваного результату. Він думає, що нововведення покращують кінцевий результат, але в чому конкретно будуть виражатись покращення і як їх можна буде оцінити, він смутно собі уявляє. Для нього важливим є сам процес освоєння нововведень. У цьому типі управління новизна вибирається не тому, що вона здатна дати максимально корисний ефект, а по якимось іншим судженням.
У цільовому управлінні спочатку визначається бажаний результат, а потім вже знаходиться і розробляється те нововведення, яке дозволить його отримати. Кожна новизна оцінюється з точки того, який корисний ефект це може дати.
Інтегрованість управління - третій показник розрізнення підходів до управління розвитком. Розрізняють управління, орієнтоване на автономне, незалежне один від одного впровадження новизни, і управління, орієнтоване на реалізацію всієї сукупності новизни як цілісного комплексу (системне правління).
Автономне управління означає, що кожне нововведення впроваджується в організації однією людиною чи групою, але цілісного проекту майбутнього організації не існує. Системне управління передбачає розробку проекту майбутнього організації і програми його реалізації, в якій кожне приватне нововведення слугує реалізації задуму організації.
Тип реагування управління на зміни, що потребують рішення, - четверта ознака управління розвитком. За цією ознакою розрізняють два типи управління: випереджаюче і реактивне.
Ефективне управління повинно, наскільки це можливо, передбачати, розраховувати реально досяжні цілі (результати), а також своєчасно передбачати виникнення факторів, що заважають їхньому досягненню, і реагувати на них до того, коли це не призведе до негативних наслідків. Чим раніше буде виявлятися необхідність вироблення рішень, тим більше можливостей не допустити великих втрат. Але найчастіше розробляти рішення починають тоді, коли вже відбулися якісь збої (зриви) в керованому об'єкті і фактичний стан справ стає явно не таким, яким очікувався.
