Розвиток мотивації

О.Є. Лушникова пов'язує мотивацію досягнення з учбовою діяльністю (також розглядаючи її як основну трудову діяльність, відповідну даному віку). Вона виділяє наступні функції мотивації досягнення: пізнавальна функція (відображає прагнення до придбання необхідних знань); емоційна функція (відображає вплив емоцій на учбову діяльність); інтеграційна (відображає систему самооцінок і оцінок досягнутого результату). Автор відзначає, що формування мотивації досягнення вимагає побудови системи педагогічних засобів як безлічі взаємозв'язаних елементів, утворюючих стійку єдність. Системоутворюючим фактором такої системи є цілі. Отже, і основним механізмом, що забезпечує ефективність процесу розвитку мотивації досягнення, буде механізм цілепокладання. Надалі на основі мотивів, що стали рисами індивідуальності, відбувається розвиток потреби в досягненні і прагненні до самореалізації, самовдосконалення.

А.В. Сальков у своєму дослідженні в основі процесу розвитку мотивації досягнення розглядає рівні ціннісного вибору, а саме - можливості реалізації усвідомленого вибору особистості в новій соціальній ситуації [28, с.115]. Він виділяє наступні типи можливих стратегій:

. Активно-творчий - такий, що базується на високій вираженості прагнення до успіху і орієнтації на привабливість успіху. Найбільш ефективний тип поведінки.

. Активно-споглядальний - такий, що базується на прагненні уникнення невдач і орієнтації на досягнення успіху. В даному випадку перешкодою для ефективності діяльності буде невпевненість у вибиранні засобів досягнення, відсутність регулярності і систематичності в рішеннях, що приймаються.

. Невизначений (варіативний) - такий, що базується на прагненні до успіху і орієнтації на очікування невдачі. Перешкодою для ефективності діяльності є невідповідність цих двох детермінант.

. Пасивний - такий, що базується на прагненні до уникнення невдач і орієнтації на привабливість невдачі. Даний тип є найменш ефективним й характеризується абсолютно пасивною життєвою позицією.

Виходячи з аналізу даних типів поведінки, автор пропонує наступну модель індивіда, що успішно реалізовується. Це людина:

. результат якої оцінюється як успіх:

самою особистістю (суб'єктивне переживання результату як значимої позитивної події);

референтною групою (визнання успіху людьми, чия думка для суб'єкта є значущою);

об'єктивними даними показників успіху.

. у якої високо розвинені уміння рефлексій:

самостійно ставити мету і бачити способи її досягнення;

бачити перспективи розвитку і побудови «образу майбутнього» у момент прийняття рішення.

. у якої яскраво виражена активна життєва позиція:

ціннісне самовизначення на трьох рівнях (емоційний, когнітивний, дієвий);

високий рівень мотивації досягнення.

При цьому важливим аспектом розвитку мотивації досягнення у вузі є створення оптимальних педагогічних умов, що дозволяють ціннісно самовизначитися в процесі навчання.

В рамках аналізу досліджень, присвячених розвитку мотивації, слід згадати концепцію мотиваційного тренінгу О.В. Сидоренко. На думку автора, мотиваційний тренінг повинен поєднувати в собі стихійність і спонтанність з систематичністю. Мета мотиваційного тренінгу - це опанування методів створення і посилення робочої мотивації. Створення мотивації означає організацію такого середовища, в якому у людини активізуються важливі для роботи його власні мотиви. Посилення мотивації означає створення таких умов, в яких зростає енергія активізованих мотивів [29, с.24]. Структура тренінгу складається з трьох етапів:

. «Занурення в стихію» - учасники повинні випробувати на собі дію мотиваційних сил.

. «Управління стихією» - учасники тренінгу вчаться управляти мотиваційними силами.

. «Злиття із стихією» - вироблення в учасників уміння дозволяти цим силам вільно виявлятися і спеціально викликати їх, коли це необхідно.

Аналіз вищеописаних моделей дозволив виділити наступні підходи до розвитку мотивації досягнення в зарубіжній психології: емоційно-когнітивний (Д. Мак-Клелланд); особовій причетності (Р. Чармс); і тенденції у вітчизняній психології: підвищення рівня самосвідомості (Л.М. Мітіна); зміна професійної самооцінки (О Козієвська); цілеутворення (О.Е. Лушникова); ціннісно-смисловий напрям (А. Сальков). Причому кожен з підходів робить акцент на переважанні мотиву досягнення успіху над мотивом уникнення невдачі.

Таким чином, в якості основного критерію розвитку мотивації досягнення виступає вираженість мотиваційних, когнітивних, емоційно-оцінних, атрибутивних і поведінкових характеристик особистості. Відповідно до описаних критеріїв були виділені блоки, які відповідають рівням процесу розвитку мотивації досягнення.

Перший рівень передбачає дію на когнітивні компоненти. Зміни представлені на рівні наявної інформації і існуючих знань є найпершим і необхідним етапом розвитку мотивації досягнення. Здобуття інформації про досягнення успіху, розширення кругозору, ознайомлення з безліччю варіантів успішного досягнення мети є початковою умовою включення індивіда в діяльність досягнення.