Удосконалення методики оцінки ефективності інвестування коштів у розвиток персоналу банку

Проблематика здійснення розрахунків з метою аналізу необхідності вкладення коштів у розвиток персоналу полягає в тому, що керівництву банку слід ураховувати непередбачувані ситуації та виявляти зони потенційних проблем і несподіваних наслідків під час дослідження ефективності таких інвестицій. Оцінку слід здійснювати, на нашу думку, за допомогою економіко-математичної моделі, яка будується і досліджується на кожному етапі реалізації проектів. Сьогодні в економічних спостереженнях активно використовують положення теорії екстремальних задач, теорії ігор, функціонального аналізу, теорії випадкових процесів, теорії корисності, сучасних математико-статистичних методів тощо.

Одним з основних першочергових завдань під час проведення аналізу необхідності вкладення коштів у розвиток персоналу є фінансова можливість реалізації проекту, особливо якщо він довготривалий і потребує значних витрат. Фінансових ресурсів повинно бути достатньо для покриття всіх передбачених платежів і не лише в цілому за весь розрахунковий період, а й на кожному етапі інвестиційного проекту.

Основою для такої оцінки фінансової можливості, за ствердженням [30], є відображення взаємодії проекту із зовнішнім середовищем, тобто механізм, за якого компанія, маючи певну суму коштів, які вже вкладені у проект, котрий приносить дохід, забирає кошти з такого вкладення і вкладає їх у проект інвестування на розвиток свого персоналу. Отримавши дохід від збільшеної навченості працівників, банк вкладає кошти в той проект, з якого кошти вона раніше вивела. Після завершення періоду підготовки, підвищення кваліфікації чи перепідготовки персоналу порівнюється сума, що залишилась вкладеною в проект, з тією, що могла бути на тих же рахунках, якщо керівництво не вирішило б вивести кошти і вони б приносили дохід за конкретною відсотковою ставкою.

Так, прийнявши, що зовнішня діяльність вимагає для кожного року n розмір власних коштів Сn, які можуть бути вкладені в навчання персоналу в кінці року. Чистий дохід за проектом, тобто від підвищення кваліфікації працівників, в n-му році - Фn. І нехай для внутрішньої діяльності банку має фонд коштів, який використовується для фінансування проекту із розвитку кадрового забезпечення і куди надходять доходи від нього і від зовнішньої діяльності. Rn - сума коштів у цьому фонді на кінець року n, E - ставка дисконту. Тоді маємо рівності [20, c. 343]:

= C0 + Ф0; Rn = Rn-1(1 + E) + Cn + Фn (3.1)

Сума коштів у зазначеному фонді завжди повинна бути невід’ємною. Якщо баланс коштів став на певному етапі від’ємним, то власних коштів інвестора і віддачі у формі доходів від навчання персоналу недостатньо, тоді, на нашу думку, слід визнати проект як фінансово нереалізовуваний.

Основними показниками, які характеризують ефект проекту за весь період його реалізації, є чистий дохід - накопичений чистий дохід (чистий грошовий приплив, ефект, сальдо) за весь розрахунковий період і чистий дисконтований дохід (інтегральний дисконтований ефект) [68, c. 498].

За безперервного описання грошових потоків величина недисконтованого чистого доходу (НЧД) від інвестиційного проекту з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу визначається як функція накопиченого ефекту в момент Т закінчення проекту [20, c. 344]:

НЧД = Ф(Т) (3.2)

За дискретного описання грошових потоків його величину слід визначати як суму недисконтованих чистих доходів (НДЧ) на кожному етапі [20, c. 344]: