Сутність поняття мотивація, її стратегічна роль і значення
При плануванні й організації роботи керівник визначає, що конкретно повинна виконати дана організація, коли, як і хто, по його думці, повинен це зробити. Якщо вибір цих рішень зроблений ефективно, керівник одержує можливість координувати зусилля багатьох людей й спільно реалізовувати потенційні можливості групи працівників.До жалю, керівники часто помилково думають, що якщо якась організаційна структура або якийсь рід діяльності прекрасно «працюють» на папері, то вони також добре будуть «працювати» й у житті. Але це далеко не так. Керівник, щоб ефективно рухатися назустріч мети, повинен координувати роботу й змушувати людей виконувати її. Менеджерів часто називають виконавчими керівниками, тому що головний зміст їх діяльності полягає в тому, щоб забезпечити виконання роботи даної організації. Керівники втілюють свої рішення в справи, застосовуючи на практиці основні принципи мотивації. Мотивація - це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації. Сучасні теорії мотивації. Стратегіятичне вивчення мотивації із психологічної точки зору не дозволяє визначити точно, що же спонукує людину до праці. Однак дослідження поводження людини в праці дає деякі загальні пояснення мотивації й дозволяє створити прагматичні моделі мотивації співробітника на робочому місці. Щоб зрозуміти зміст теорії змістовної або процесуальної мотивації потрібно спочатку засвоїти зміст основних понять: потреби й винагороди. Первинні й вторинні потреби. Психологи говорять, що людина відчуває потребу, коли він відчуває фізіологічно або психологічно недолік чого-небудь. Хоча конкретна особа в конкретний час може й не мати потреби в змісті свідомого її відчуття, існують певні потреби, які кожна людина може відчути [5,c.9-10].
Змістовні теорії мотивації представляють спроби класифікувати ці загальнолюдські потреби по певних категоріях. Дотепер немає однієї всіма прийнятої ідентифікації певних потреб. Однак більшість психологів погоджуються, що потреби в принципі можна класифікувати як первинні й вторинні.
Первинні потреби є по своїй природі фізіологічними й, як правило, уродженими. Прикладами можуть служити потреби в їжі, воді, потребі дихати, спати й сексуальні потреби. Вторинні потреби по природі своєї психологічні. Наприклад, потреби в успіху, повазі, прихильності, владі й потреба в приналежності кому або чому-небудь.
Первинні потреби закладені генетично, а вторинні звичайно усвідомлюються з досвідом. Оскільки люди мають різний придбаний досвід, вторинні потреби людей розрізняються більшою мірою, чим первинні.
Потреби й мотиваційне поводження. Потреби неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про їхнє існування можна судити лише по поводженню людей. Психологи, спостерігаючи за людьми, визначили, що потреби служать мотивом до дії. Коли потреба відчувається людиною, вона будить у ньому стан спрямованості. Спонукання - це відчуття недоліку в чому-небудь, що має певну спрямованість. Воно є поведінковим проявом потреби й сконцентровано на досягненні мети. Мети в цьому змісті - це щось, що усвідомлюється як засіб задоволення потреби. Коли людина досягає такої мети, його потреба виявляється вдоволеної, частково вдоволеної або незадоволеної. Наприклад, якщо ви відчуваєте потребу в складній роботі, це може спонукати вас спробувати досягти мети у вигляді одержання місця, що забезпечує неї. Одержавши таке місце, ви можете виявити, що робота там насправді не така складна, як ви припускали. Це може змусити вас працювати з меншою ретельністю або шукати інше місце, на якому ваша потреба буде задоволена.
