Теоретична сутність соціальної відповідальності та її види

Відповідальність - це категорія етики, яка характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог, що ставляться суспільством і одночасно виражають ступінь участі особистості і соціальних груп як у їх власному моральному удосконаленні, так і в удосконаленні суспільних відносин [26, с. 68].

Відповідальність означає обов'язок давати звіт за свої дії. Обов'язок є вагомим фактором за своїм впливом на поведінку менеджера. Усвідомлення відповідальності змушує його перш ніж вирішити діяти, все зробити, щоб бути вичерпно інформованим, віднайти найбільш зрілі наступні кроки, зважити всі за і проти і, нарешті, в процесі самих дій суворо дотримуватись правил ефективного адміністрування.

Таким чином, відповідальність - це відповідальність моральної діяльності і особистості, її обов'язку, який розглядається з точки зору можливостей особистості.

Різноманітні аспекти управління трудовою сферою висвітлюються у працях, присвячених питанням управління підприємством, економіки праці, управління персоналом, соціального управління та ін. Суттєвий внесок у дослідження проблеми управління трудовою сферою зробили такі зарубіжні вчені, як М. Волгін, Р. Колосова, С. Літовченко, М. Мескон, Дж. Пост, Р. Хендерсон та ін. Серед вітчизняних науковців особливо слід відзначити наукові розробки Н. Брюховецької, В. Гриньової, О. Грішнової, М. Дороніної, О. Дороніної, М. Іншина, М. Кизима, А. Колота, Е. Лібанової, Н. Лук’янченко, О. Мартякової, С. Мельника, Г. Назарової, Р. Пустовійта, В. Щербак, О. Ястремської та ін. У результаті науково-практичних досліджень накопичено теоретичні здобутки та практичний досвід, що відображають соціально-економічні аспекти управління трудовою сферою підприємства, але разом з тим недостатньо повним і систематизованим є підхід до висвітлення сутності й структури трудової сфери, визначення її місця в системі управління підприємством; вимагають уточнення категоріальний апарат компенсаційного пакета як нового інструменту управління соціально відповідальним підприємством, методичні підходи до оцінки стану трудової сфери та рівня соціальної відповідальності підприємств, організаційно-функціональні моделі управління трудовою сферою. [44, с. 49]

Відповідальність охоплює широке коло питань: чи в змозі людина взагалі виконувати вимоги, які їй ставляться; наскільки правильно вона їх розуміє і інтерпретує; наскільки широкими є її творчі здібності; наскільки повинна людина відповідати за одержання потрібного результату, можливі негативні наслідки своєї діяльності.

Нині популярними є чіткі правила і коло обов'язків зовнішнього оточення, що діють в багатьох корпораціях Японії. Центральне місце в системі обов'язків займає поняття "он" (добро, благодіяння).

Розмежовані типи благодіяння: "он", одержуваний від імператора ("о-он"), від батьків ("оя-он"), від вищого за соціальним статусом, від вчителя і "он" загального характеру, який визначає інші особисті відносини.

Користуючись результатами благодіяння, індивід повинен виконувати відповідні зобов'язання, названі поняттями "гіму" і "гірі". "Гіму" - це поняття, що означає вищий обов'язок, який не може бути виконаний до кінця, як би не прагнув до цього індивід, а залишається на все життя. Сюди входить: вірність, відданість по відношенню до імператора, держави і нації ("тю"), обов'язок сина по відношенню до батьків і предків ("ко"), обов'язок стосовно своєї роботи ("німму") [53, с. 26].

На відміну від "гіму", зобов'язання типу "гірі" обмежуються часовими рамками і можуть бути виконані індивідом у повному обсязі. На думку спеціалістів із менеджменту, "гірі" містить в собі великі можливості мотивації індивідів і результатів їх діяльності. Престиж, "збереження репутації" і "прагнення не втратити обличчя" - символізують дух японського менеджменту. Члени групи намагаються уникати відкритого суперництва між собою, протиставляти одних працівників іншим і надають конкретній боротьбі форми компромісу.

У японській практиці широке застосування знаходять принципи "ва" (мир, гармонія), вимогами якого є дотримання принципу толерантності, усунення егоцентристських тенденцій. Усі працюючі повинні уникати критики, гострих взаємних звинувачень, не вимагати від індивіда відкритого визнання своїх помилок, щоб це не вплинуло негативно на його гідність, престиж [23, с. 91].

Для Японії характерне схиляння перед ритуалами, звичаями і традиціями: фіззарядка і спів гімну фірми, декламування заповідей, щоденні ранкові промови низових керівників перед працівниками і ін., а групова орієнтація домінує над індивідуальними цілями. Досі тут панує общинний принцип підкорення лідеру (вожаку), а виключення із общини розглядається як вища форма покарання. Від індивіда вимагається не виділятися, підніматися наверх, тільки рухаючись разом з усіма. Оцінка діяльності індивіда завжди здійснюється в залежності від ставлення до нього оточуючих.