Теоретична сутність соціальної відповідальності та її види
Дану модель ілюструє наступний приклад. Людей просили читати сліпим дітям підручники (Schwartz, 1977). Перший етап фази уваги - це визнання того, що потреби сліпих дітей не задоволені. За цим слідує питання, чи можливі ефективні дії для того, щоб справитися з проблемою, і чи відчуває потенційний помічник себе придатним для виконання цих дій (конкретно - для читання сліпим дітям). Якщо відповідь ствердна, то на основі відповідних цінностей доброзичливості і універсалізму виникає відчуття морального зобов'язання (фаза мотивації). Якщо виникле відчуття сильне, потенційний помічник починає обдумувати очікувані наслідки своєї допомоги (наприклад, скільки часу повинно бути приділено цьому, як заохочуватиметься альтруїстичний вчинок). Якщо оцінка не приводить ні до яких виводів (тобто «за і проти» взаємно врівноважуються), потенційний помічник, можливо, буде схильний відкинути особисту відповідальність (фаза захисту). Рішення читати сліпим дітям (фаза дії) ухвалюється лише, якщо попередня оцінка приводить до позитивного результату. [40, с. 82]
Норми ґрунтуються на цінностях, які багатогранні. Шварц (Schwartz, 1994, р. 20) визначає цінності як переконання, якими встановлюються межі соціальної бажаності. Зона їх дії ширше будь-якої конкретної ситуації. Ними ми керуємося при виборі форми поведінки, оцінці людей і подій. Цінності ж впорядковані відповідно до їх відносної значущості. Ґрунтуючись на даних по 44 країнам, Шварц підтвердив існування десяти типів соціальних цінностей (зокрема, досягнень, комфортності, безпеки). Дві цінності виявилися безпосередньо пов'язаними з про-соціальною поведінкою. Це доброзичливість, яка визначається, як «збереження і примноження благополуччя людей, з якими особа знаходиться в частому особистому контакті» (р. 22); і універсалізм - «розуміння, дбайливе відношення, терпимість і захист благополуччя всіх людей і природи» (р. 22, виділено курсивом в оригіналі). Доброзичливість діє у сфері особистих стосунків, універсалізм же включає соціальну справедливість і про-соціальні зобов'язання в ширшому соціальному контексті. Емпірично виявлена двовимірна структура цінностей (Schwartz, 1992) показує, що доброзичливість і універсалізм тісно зв'язані один з одним. Було продемонстровано (Feather, 1995), що цінності впливають на когнітивно-афектну оцінку ситуацій і на привабливість альтернатив при виборі. У цьому сенсі доброзичливість віднесена з відповідальною поведінкою. Універсалізм же, на відміну від неї, співвідносимо з соціальною справедливістю. Люди слідують нормативним очікуванням щодо рівня заслужені на ними винагороди і витрати. Крім того, люди приєднуються до віри в справедливість устрою. В результаті норми справедливості застосовуються як до самого собі, так і до чужих придбань і позбавлень. Зокрема, вважається, що вид людини, що випробовує в чомусь позбавлення, викликає у спостерігача емпатичні реакції (Hoffman, 1990) [5, с. 47].
Зв'язок між справедливою оплатою, надмірною оплатою і просоціальною поведінкою по відношенню до людей, що випробовують позбавлення, експериментально вивчався Міллером (Miller, 1977 а). Ця робота цікава ще і тим, що проливає нове світло на походження альтруїстичної мотивації. Студентам надавалася можливість заробити гроші, підписавшись на погодинну участь в експерименті, причому умови оплати варіювалися (всього були чотири варіанти). (1) Оплата складала 2 дол. в годину (що є стандартною оплатою і, отже, відповідає нормам даної соціальної системи); (2) Оплата складала 3 дол. в годину, що, в порівнянні з двохдоларовим стандартом, є відносною переплатою. (3) Оплата складала 2 дол. в годину, причому 1 дол. виплачувався студентові, а 1 дол. йшов на користь сім'ї, що має потребу (і, таким чином, діючи просоціально, студент отримував менше наказаного нормою). (4) Оплата складала 3 дол. в годину, причому 2 дол. виплачувалися студентові, а 1 дол. жертвувався на користь сім'ї, що має потребу (за цих умов студент отримував те, на що заслуговував відповідно до нормативного стандарту, діючи притому альтруїстично). Середні дані по залежній змінній (кількості годинника, на роботу протягом яких студент наймався) значущо розрізнялися за чотирма умовами. Якщо в третій ситуації прагнення до участі в роботі було вельми низьким, то в четвертій воно було дуже високим (рис. 1.1.).
Результати дозволяють зробити декілька виводів. По-перше, в умові «переплати» додатковий долар лише мінімально підвищував рівень співпраці. По-друге, коли альтруїзм не загрожував особистим стандартам справедливої оплати, той же додатковий долар підвищував рівень співпраці вельми істотно. Альтруїзм виявляється природною реакцією, якщо він не порушує індивідуальну норму справедливої плати за докладені зусилля. По-третє, альтруїстичні тенденції пригнічуються, якщо вони порушують особисті стандарти заслужену на плату. Отримання за роботу одного долара, судячи з усього, редукує прагнення до співпраці, навіть якщо один долар йде при цьому на користь сімейства, що має потребу [3, с. 185].
